Куплене кохання
Мала фірму, купу грошей, але була самотня. Не надто приваблива. Мої роки падали спочатку стиглими, а потім й перестиглими яблуками, і я зрозуміла, що таки треба завести собі бойфренда
Sandra OLEK
Вкотре підійшовши до дзеркала, пересвідчилася, що можу це зробити тільки в один спосіб – купити собі любов. Щоб хлопець був не надто вибагливим, вирішила спробувати щастя в дешевенькому кафе. Зайняла зручне для огляду місце в одному з таких закладів поблизу дому. Не пройшло і кількох хвилин, як відчинилися двері, й до залу зайшов досить симпатичний, хоча й дещо змарнілий хлопець.
«Картопляне» кохання не могло бути довгим.
Столики були зайняті гамірливими випивохами, одна я величалася за своїм самотньо, як остання квітка на клумбі, але хлопець, зрозуміло, не зважувався підійти. Він насмілився тільки тоді, коли махнула йому рукою аж тричі. Ми сиділи, не дивлячись одне на одного. Це виглядало так: гарний скелет і ніяка тараня. Я замовила міцне вино і попрохала хлопця відкоркувати пляшку та наповнити склянки (келихами тут, зрозуміло, не пахло).
— За кращі часи!
Обличчя сусіда за столиком нервово сіпнулося. Було видно, що згадав щось болюче для себе. Але мовчав. Тому продовжувала наступ, прагнучи дістатися до пружинки, яка відкриє стулки його мушлі-душі:
— Багатьом зараз несолодко. Не дивіться так на мій одяг. Ви ж не можете побачити мою душу.
Греблю зірвало. Хлопець почав розповідати, мнучи в руці дешеву цигарку, яку так і не наважився запалити. Я дізналася, що він – мій ровесник. Був одружений. Займався бізнесом. Спочатку справа просувалася. Але рік тому його «підставили» колеги по роботі — і настав крах. Друзі відвернулися, дружина покинула. Почав пиячити. Ні, йому це зовсім не подобається, але мусить пити, щоб не здуріти від душевного болю, бо кому він, голий-босий, таким потрібний? Не могла ж я в цьому прокуреному брудному залі закричати: «Мені!» Тож співчутливо дивилася в гарні сині очі. Потім поклала тремтячу руку на його, міцну і пульсуючу, злегка притисла її до столу. Він недовірливо глянув на мене, повільно накрив мою долоню своєю. Таким бутербродом: його — знизу і зверху, моя — посередині — наші руки лежали до закриття цього закладу. Ми майже не розмовляли, мовчки пили вино і мовчки йшли вулицею до мого дому.
Кілька місяців займалася тільки тим, що відгодовувала його, повертаючи первісний вигляд, з кожним днем все більше закохуючись у носія «рекламного» личка. Найсмачніші шматочки найвишуканіших страв, найкрасивіший і найдорожчий одяг зробили свою благородну справу: знайомі жінки, незалежно від сімейного стану, заздро проводжали нас поглядами всюди, де б ми не з'явилися. І це продовжувалося два роки. Я вже подумала було про дитину, але запізно.
Якось вранці підійшла до милого бойфрендика і в кишеню сорочки поклала сто доларів:
— Ходімо, вибереш собі якусь дрібничку.
Він почервонів. Губи сіпнулися. Хотів щось сказати, побоявся, але вичавив:
— Я закохався.
Добре, що не кинулася йому на шию. Як смішно це виглядало б, коли продовжив:
— Вона — незвичайна. В неї такі очі (ніби в мене діри замість них), така гарна шийка (а в мене що — штахетина?), губи (і в мене не вареники приліплені). Ну, словом, — жінка моєї мрії (я – гаманець його мрії). Живе у гуртожитку. Працює лаборанткою. Ну, я пішов. Поспішай, щоб до вечора купити собі іншого!
Хоч яка я була вражена, але не могла не помітити, що сто доларів він не повернув. Дійсно, за які гроші тоді купував би подарунок жінці своєї мрії?
Мрія стала дійсністю. А дійсність вжахнула злиднями. Вишукані страви змінилися потроєною картоплею: вареною, смаженою і тушкованою. І так щодня. Випити взагалі не було за що. Замість марочних вин — поганеньке пиво у вихідні. «Картопляне» кохання не могло бути довгим. Жінка, яка й до цього ледве зводила кінці з кінцями, не дочекавшись підтримки сильного чоловічого плеча, годуючи натомість чоловіка, який після чудового життя зі мною не бажав іти на роботу, майже щодня влаштовувала істерику красивому баластові, що день за днем втрачав свою привабливість, набираючи скелетоподібного вигляду, з яким колись зустрівся й мені. Через кілька місяців з голодним блиском у погаслих очах він просив вибачення і місця у ліжкові, казав, що може зі мною й одружитися. Ви тільки послухайте — «може»! А потім знову може покинути?! Ці його перебіги між його мрією і моїми грішми, зрештою, і призведуть до втрати здорового глузду. Ні, любий, ти вже зарізав курочку «золотіяєчканосну».
І взагалі, я перестала бути довірливою. Побачила, що скільки вовка не годуй… Зараз у мене інший бойфренд. Але чи не завести мені ще одного, щоб якщо котрийсь із них раптово зустріне жінку своєї мрії, неочікувано не залишитись на самоті?
