Так ніхто не кохав
Кохання й гріх у вічнім герці
Василь ГОЛЮК
…А ліс мовчав,
А ми хмеліли.
Вуста жага спивала
ще і ще,
Сніжинки плечі
наші вкрили,
Немов пелюстки
хризантем.
Кохання й гріх
у вічнім герці.
Як сік в березах —
в жилах кров.
Злилися воєдино
серце й серце –
Перемогла усе любов.
А ліс мовчав.
Хитались п’яно сосни.
Тікала безсоромність
у гущінь.
І раптом ніжність
стала піднебессям.
І плив над святом
провесняний дим…
м. Луцьк.
