ЯКА ВЛАДА НАМ ПОТРІБНА? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11

ЯКА ВЛАДА НАМ ПОТРІБНА?

Нестандартні міркування луцького міського голови Антона Кривицького про корпоративний капіталізм, сутність влади, політичну реформу і політиків та про президентські вибори

— За останні тринадцять років усі відчули, що вітри незалежності не такі благодатні, як хотілося б. Корпоративний капіталізм, який встановився в нашій державі, ліг тягарем насамперед на простий народ. Але народ на незалежність не нарікає – на владу. А влада – зокрема місцева – теж стала свого роду заручницею того політичного укладу, який не характерний жодній європейській державі, окрім нашої...
– Справді, ми пішли непротореною дорогою, і всі соціальні негаразди лягають негативом саме на місцеву владу, бо вона найближче до людей. Оптимальний вихід – брати до виконання найголовніші, найбільш життєво важливі питання – робочі місця, зарплата, пенсійне і соціальне забезпечення тощо. Держава – чи багата вона, чи бідна – не може вирішити всі без винятку проблеми. Але основне – належний життєвий рівень і громадянський спокій вона забезпечити зобов’язана. Україні загалом і з першою проблемою поки що впоратися не вдалося: не вистачає засобів. А от якщо взяти Луцьк, то тут нам, на мій погляд, вдалося уникнути катаклізмів. Постійно виплачується заробітна плата, пенсії, задовільний рівень соціальних і комунальних послуг. У нас за всі роки не було випадку, щоб хтось помер з голоду чи замерз узимку в неопалювальній квартирі. Звичайно, того, що є, недостатньо, але люди бачать, що міська влада всі найгостріші питання намагається вирішувати і робить це загалом успішно.
– Зрештою, народ сам обирає свою владу і таким чином визначає певні параметри будівництва держави...
– ... Те, що він хоче мати в конкретному часовому проміжку. Наприклад, на перших виборах до Верховної Ради потрапили переважно активні учасники мітингів, на наступних народ уже віддав перевагу економістам, юристам, бізнесменам. Тепер настає пора професійних політиків. Ламати мікрофони у залі засідань – це не політична діяльність, це хуліганство. З допомогою депутатського мандата відстоювати свої бізнесові інтереси – це також не політична діяльність. Так само і в структурах виконавчої влади. Суть держави в чому? В правильному розподілі додаткового продукту. А наша держава, на жаль, одним дає можливість будувати замки, купувати літаки й кораблі, а іншим не дає можливості заробити шматок хліба. В Америці часів великої депресії було запроваджено податок у 80 відсотків на високі прибутки. Чому ми не хочемо запровадити щось подібне? Чому ми тільки говоримо про податок на нерухомість, але ніяк не можемо його запровадити? Тому, що у Верховній Раді сидить три сотні багатих людей – вони такі закони ніколи не приймуть. Потрібні інші люди і потрібна інша політична система.
– Тому, коли постало питання про політичну реформу, ви однозначно висловилися “за”? Чи ще хочете більше влади?
– Мені більше влади не треба. Я хочу, щоб принаймі не забирали того, що належить по закону, щоб не вимивалася фінансова база з-під органів місцевого самоврядування, щоб важливі державні справи не залежали від волі однієї людини. Сьогодні ми у вкрай нужденних умовах. Розподіл державних коштів здійснюється нерівномірно, несправедливо. Ось місту Харкову на святкування 350-річного ювілею виділили 350 мільйонів гривень. Готуються, за чутками, грандіозні шоу. І в той же час на райони, які постраждали від стихії, дали 10 мільйонів гривень. Такі справи повинні вирішуватися на основі закону, на основі розумних підходів, а не так, що один одержує найбільший і найсмачніший шматок бюджетного пирога, а інший – черству шкорину. Коли парламент нестиме відповідальність за дії прем’єр-міністра і його уряду, такої несправедливості не буде. Тому найдоцільніший вихід – парламентська республіка. Треба дивитися на Європу, переймати її досвід парламентаризму.
– Отже, якщо політична реформа ліквідує дисбаланс у діяльності різних гілок влади, її можна вітати.
– Кожен повинен відповідати за свої дії: законодавча влада – за прийняті закони, виконавча – за те, як вона на основі цих законів виконує волю народу. А поки що у нас більш ніж досить безвідповідальності і дубляжу. Саму виконавчу владу представляє три органи – Президент, Адміністрація Президента і Кабінет Міністрів. І всі керують.
– Звідси, очевидно, й конфлікти. Як от у вас із правоохоронними органами.
– Постійно! Мені, як міському голові, звичайно, видніше, куди в даний момент потрібно спрямувати кошти – на тролейбусне управління, медицину чи комунальне господарство. А прокуратура фіксує порушення: не на ту статтю пішли гроші. Але ж я не перекинув гроші в напрямку власної кишені, а спрямував їх на розв’язання скрутної ситуації... А ще тому траплялися непорозуміння, що ми весь час намагалися діяти нестандартно і певною мірою випереджати час. Наприклад, держава лише в 1999 році дозволила віддавати перші поверхи під комерційні заклади, а ми – ще з 95-ого. Так само продаж землі ми запровадили на чотири роки раніше, ніж це було дозволено на рівні держави. Завдяки таким підходам та системна економічна криза, що тривала в країні 6-7 років, у Луцьку минула за 2-3. З 1997 року у нас розпочалося зростання виробництва, а на Україні в цілому – лише з 2000-ого. Тобто, ми йшли вперед. І хоч ще не можна сказати, що місто вже сягло європейського рівня, але, приміром, за рівнем облаштування, комфортності не пасемо задніх навіть за європейськими мірками.
– І все-таки ви відчували вразливість свого становища, зумовлену тими обставинами, які об’єктивно визначали становище органів самоврядування в державі. Тому вирішили пошукати собі політичний “дах” – партію.
– На вибори 1994 року я йшов абсолютно сам. У дев’яносто восьмому у мене вже була команда. Кваліфікована, досвідчена, здатна виконувати будь-які завдання місцевого рівня. Однак надалі обставини змінилися. Час політиків-одинаків минув. І сьогодні можна чогось добиватися лише командою широкої політичної дії. Подивіться на провідних політиків. У кожного з них – ціла мережа різноманітних структур. Без них вони нічого не змогли б. Тому в двотисячному році, знаючи всі негативні моменти з точки зору загальнодержавних підходів до органів місцевого самоврядування, я й зробив відповідний крок.
– Очолили обласну організацію не дуже популярної СДПУ(о). Чому саме її?
– Мені давно імпонували соціал-демократичні ідеї. Пам’ятаєте термін “шведський соціалізм”? З усіх поглядів приваблива форма політичного устрою. Тому своїм симпатіям до соціал-демократії я не зрадив. А негативний імідж СДПУ(о) – створений штучно. Партія організаційно міцна і послідовна в своїх діях. Її політика центристська, зважена, без коливань, спрямована на вирішення соціальних питань, на збереження спадкоємності влади і громадянського спокою у державі. Ясно, що це викликає реакцію в політичних опонентів, які й створюють партії негативний імідж. Але життя вже доводить, що ми праві і працюємо на користь Україні.
– Як негатив опоненти стверджують: ось ці об’єднані есдеки скрізь намагаються розставляти свої кадри…
– А яким чином ще впливати на політику? Економічно і політично на стан справ у державі можна впливати тільки через кадри. Пригадаймо, трохи раніше точно так діяла “партія влади” НДП…
– У тому ж негативному плані СДПУ(о) ще називають продовженням колишньої КПУ, натякаючи таким чином на нібито недемократичний характер партії.
– Партія цілком демократична, і це підтвердив останній її з’їзд. На ньому прийнято рішення про загальнопартійну дискусію з найактуальніших політичних питань. Це ставлення до європейської інтеграції та створення ЄЕП, ставлення до перспектив вступу України до НАТО, щодо статусу російської мови й інші. Демократично і далекоглядно. До речі, підтримка Януковича як кандидата в президенти також була визначена шляхом демократичного обговорення на з’їзді. А з іншого боку, це ж закономірно, що партія організована й дисциплінована. Вона ж політична партія, а не громадсько-політичне об’єднання.
– Отже, партія визначилася із своїм кандидатом у президенти. На підтримку цієї кандидатури висловилися і ви. А якщо переможе інший кандидат? Ви готові працювати в опозиції?
– Я ніколи не буду в опозиції до розумних і зважених рішень та пропозицій. Якщо я бачитиму, що рішення – на благо людей, я його буду підтримувати, незалежно від того, йде воно від влади чи від опозиції. Скажімо, нещодавно я виступив на підтримку автомобільного заводу, який перебуває у власності опозиційних структур. Як же інакше? Міський голова відстоює насамперед інтереси міста. А це об’ємне виробництво, робочі місця, міський бюджет і взагалі імідж Луцька.
Якщо я сьогодні бачу, що США намагаються утвердити в Україні свою структуру у вигляді команди Ющенка, я не погоджуюсь. І як нормальний українець не сприймаю того, що дружина Ющенка – громадянка США, яка свого часу працювала в ЦРУ. Я не хочу, щоб Україна перетворилася на 52-й штат США. Я також не хочу опинитися під Росією і знову мати над собою “старшого брата”.
Українська звичка скиглити – нас, мовляв, ставлять на коліна, мають за меншовартісних. Ми все нарікаємо на когось. А тим часом нам нічого не бракує, треба лише розумно повести економічну та фінансову політику – і буде у нас порядок, і держава буде багата.
Якщо насаджуватиметься радикалізм чи крайній націоналізм – я тоді в опозиції. Мене свого часу активно підштовхували позакривати в Луцьку російські школи. Я на це не пішов. І що ж? Сьогодні в російській п’ятій школі до першого класу набирають 7-8 учнів. Немає бажаючих. А якби адміністративно цю школу закрили – мали б проблеми. Ймовірний прихід до влади опозиції мене тривожить тому, що ця команда неодмінно схоче зробити переділ власності на свою користь. А це рівнозначно революції.
– Праві знову звинуватять вас в непатріотизмі.
– Я тим патріот, що працюю на благо держави, на благо свого міста. І жоден опозиціонер не скаже, що я в місті щось роблю не так чи чогось не вмію зробити.
– Чи оптиміст ви щодо наших державних перспектив? Чи бачите ви ті обставини, при яких Україна стане такою, як нам усім хотілося б?
– Для цього треба небагато. Насамперед людей з державницьким мисленням. А вони потурбуються про найголовнішу нашу ідеологію – дати людям змогу працювати і мати достойне життя. В Луцьку сотні спільних підприємств. Місто має ділові контакти з багатьма країнами Європи і навіть Азії. Але наша держава робить такі речі, що закордонний інвестор не тільки до нас негативно ставиться, а й десятому закаже, щоб сюди не йшов. Наприклад, є закон про повернення зарубіжним інвесторам ПДВ. Але разом з тим є негласна установка іноземцям цей податок не повертати. А інвестор розраховує на стабільність. І він не розуміє, чому та людина, яка, даючи такі вказівки, працює правою рукою глави уряду, а не сидить у тюрмі. Ось це і є те, чого нам треба позбутися. Нова влада повинна бути відповідальною перед своїм народом.
Розмову вів Олег Потурай.