Чому не виїхав до Польщі Валентин Приступа - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.02 € 33.32
Чому не виїхав до Польщі Валентин Приступа

Волинь-нова

Чому не виїхав до Польщі Валентин Приступа

Звання «Заслужений працівник сільського господарства України» уродженець Ковельського району отримував із рук Президента країни в Маріїнському палаці

Людмила ВЛАСЮК


72-річного Валентина Приступу з Голоб знають як людину, що все своє життя віддала праці на землі. Більше двадцяти років він очолював колгосп «Дружба», що славився багатими врожаями на всю Волинь. Хліборобська доля весь час кликала у село.



І сьогодні головне – щоб люди, в руках яких зосереджена влада, любили свою землю.



— Колгосп «Дружба» об'єднував п'ять сіл, і скрізь треба було дати лад, — розповідає Валентин Якович. — Крім того, що обробляли землі, збирали щедрі врожаї, розбудовували і селище. Самі заготовляли деревину, робили власну цеглу, працювали столярна майстерня та пилорама. Мов гриби після дощу, виростали колгоспні споруди, будували й житло для працівників колективу…
Розпочався життєвий шлях Валентина Приступи на хуторі біля села Кухарі, що на Ковельщині, звідки він щодня ходив пішки до початкової школи за 4 кілометри, потім – у Велицьк до 7-го класу, згодом за 10 кілометрів добирався у Мельницьку середню школу, а закінчив її аж у Любитові, куди переїхала сім'я.
— Батько в мене українець, а мати — полячка, — розповідає Валентин Якович. — У родині матері було три брати і п'ятеро сестер, і всі вони виїхали до Польщі, а мама залишилася тут. Вона мені й розповіла про історію мого імені. У 1944 році на хуторі був тимчасовий польовий аеродром, тоді саме звільняли Ковель від німецьких окупантів. Звідти літали гвинтокрили на бомбардування. Серед військових пілотів була закохана пара, і коли черга вирушати на бойове завдання випала дівчині, він замінив її — і в тому ж бою загинув. На його честь мати назвала мене Валентином.
Навчаючись у Вишнянському сільськогосподарському технікумі плодоовочівництва на Львівщині, серйозно почав займатися спортом. Згодом служба в армії покликала юнака аж у Німеччину на три роки. Був у частині радіотелеграфістом і заступником командира взводу. Там очолював футбольну команду солдатів.
— Після демобілізації мене направили в Любитів інструктором зі спорту, — пригадує Валентин Якович. — Зернові збирають, а ми на стадіоні у футбол граємо. Голова колгоспу викликає та й каже: «Жнива, гаряча пора, треба врожай збирати, а не відволікати людей спортивними іграми». Після того дали мені вже агрономічну посаду. Саме тут зустрів свою долю — Ларису Олексіївну, вона полтавчанка, приїхала в село як медичний працівник сан-епідемстанції з перевіркою.
Молода сім'я невдовзі перебралася до Ковеля, куди Валентина Приступу перевели на роботу в сільгоспуправління старшим агрономом. А згодом довірили очолити колгосп «Дружба» в Голобах. Має звання заслуженого працівника сільського господарства України. Леонід Кучма, екс–президент, вручав нагороду у Маріїнському палаці.
— Рівно 22 роки 6 місяців і 5 днів відпрацював головою колгоспу. За роботою ми не забували і про відпочинок. Сам любив співати, тому й організував колгоспний хор із п'ятдесяти чоловік, який згодом отримав звання «аматорського народного». Ми виступали у Польщі, Білорусі, Києві, селах і містечках Волині. Будучи активістом ДТСААФ, і в колгоспі ініціював створення футбольної команди. Чимало перемог здобули тоді голобчани. Займався і мото-
спортом. А зараз залишилися фотоальбом і спогади. Завжди потрібно вміти своєчасно і з почестями піти з посади, — так по-філософськи зауважує господар.
Незважаючи на поважний вік, Валентин Приступа і нині переймається проблемами селища, ділиться своїм життєвим досвідом, служить людям і землі. Маючи польське коріння, цікавиться і державними процесами, які відбуваються в Польщі.
Я часто бував у цій країні, бачив, як втілювалася в життя реформа децентралізації, вивчав її, — каже Валентин Якович. — Польська гміна — це 20 і більше населених пунктів, яка має повністю забезпечену власну інфраструктуру. Ми хочемо сьогодні мати якісне медичне обслуговування, освіту, а для цього потрібно працювати, вигравати гранти і кожну зароблену гривню вкладати у покращення життєвого рівня громади. Оскільки ми всі маємо справу із землею, варто презентувати для жителів десь на екрані передові технології вирощування тих чи інших культур, щоб люди бачили, що ця справа прибуткова і приносить дохід. Є музична школа. Добре було б, якби на свята грав духовий оркестр, щоб минуле перепліталося із сучасністю. Є дитячо-юнацька спортивна школа, яку я свого часу створював. Тоді наша команда з футболу грала на першість Волині. Хотілося б і сьогодні бачити такі результати. Я ж не виїхав слідом за родичами до сусідньої Польщі лише тому, що був великим патріотом України. І сьогодні головне — щоб люди, в руках яких зосереджена влада, любили свою землю.