Курси НБУ $ 39.22 € 42.37

ДО ГОВЕРЛИ НА ДВОХ МИЛИЦЯХ

Інвалід І групи з Луцька Володимир Фінюк із важкою спинальною травмою хребта здійснив сходження на найвищу гору України

Інвалід І групи з Луцька Володимир Фінюк із важкою спинальною травмою хребта здійснив сходження на найвищу гору України

ВЕРШИНА
Найважче було пройти останніх 50 метрів. Хитало на милицях, зачіплявся за камені, падав, повз на колінах, піднімався і знову йшов, бо відчував найсильнішу опору на цій землі. Поряд — друзі, дружина, син. Хотів довести йому, що батько-інвалід — не останній чоловік. Як зійшов на вершину, стиха вимовив: “Слава Богу!”.
Стиснувши в руці милиці, сперся на кам’яний постамент з написами. На лавочці прочитав: “Присядь — подумай про вічність!”. Холодний вітер пронизував до кісток, туман, мряка. Годі зробити нормального фотознімка. Зрештою, підкоряв Говерлу не заради нього, не заради слави. Йшов, аби повірити в себе, відчути силу духу. Це була його головна вершина в житті. Дата: 5 серпня 2004 року.
ДЕПРЕСІЯ
Невдовзі, як померла мати, батько, колишній механізатор розваленого колгоспу у Тростянці Ківерцівського району, попросив сина:
— Володю, купи мені якусь залізяку, щоб не так сумно було, не можу без техніки.
На свою біду пригнав у батьківське село Острів приношений Т-16. На тій “мурашці” одного дня перекинувся, кістковий осколок зачепив спинний мозок. Молодий хірург Валентин Кухарук у Луцьку зробив екстрену операцію. Та не завжди медицина всесильна. Три місяці незворушно вилежав під опікою дружини на лікарняному ліжку. Тоді пробував пройтися на милицях у палаті, в інвалідній колясці його вивозили у двір лікарні. Вставав. Якими важкими були ті перші кроки!
А потім — щорічні поїздки в санаторії для спинальників у Слов’янськ і Саки. Відчув якесь полегшення. Лікарі застерігали: “Особливо обтяжуватись не треба”. Не слухався. У Саках щоранку проходив на милицях п’ять кілометрів довкола санаторію. Сусід по палаті дивувався:
— Чи ти здурів?!
Думали, що Фінюк жартує:
— Я хочу зійти на Говерлу! Треба тренуватися.
Таке неймовірне бажання до нього прийшло не одразу. Два роки був у глибокій депресії, топив своє горе у чарці. Кому я потрібен? Це коли двадцять років працював виконробом в “Оздоббуді”, “вилизував” облаштунки Палаців щастя, учнівської молоді, сучасні багатоквартирні будинки, архітектурний ансамбль Київського майдану в Луцьку, тоді був у пошані. А зараз? В країні розвал, у душі розпач, діти дорослішають, допомогти їм не може. Що ж робити?
ВІДРОДЖЕННЯ
Часто гризли думки. Закінчив Український інститут водного господарства, здобув вищу освіту і непогану професію. Вступив у члени партії, був атеїстом, двічі змушували вчитися в інституті марксизму-ленінізму. А що ж узяв для себе з того “повнокровного” життя? Автографами на ньому вкарбувалися матюки. Ними, коли не вистачало цегли, будинки зводили. То був надійний цементний розчин.
Одного дня добрі люди запропонували Володимиру Фінюку програму духовного очищення — дванадцять кроків до відродження. Тоді почув по українському радіо повідомлення, що два інваліди здійснили унікальне сходження на Говерлу. Одного, здається, родом з Львівщини, вивезли на найвищу гору України в інвалідному візку. Нашого земляка наче струмом пронизало: “А хіба я не зможу?”. Своїм задумом прийшов поділитися до начальника центру інвалідного спорту Волині Володимира Гащина. Цей небайдужий чоловік зустрів його повним розумінням.
За час існування центру на Волині підготовлено два заслужених майстри спорту, десять майстрів спорту України міжнародного класу, п’ять чемпіонів світу, сім чемпіонів Європи, чимало переможців і призерів світових і європейських змагань серед інвалідів із наслідками ДЦП, глухих, незрячих. Проте Гащин трохи розгубився: “Чи можна благословляти на сходження до Говерли інваліда І групи на двох милицях?”. І все ж підписав прохальний лист до спонсорів, аби підтримали одержимого ентузіаста.
Цікаво, що дивака на двох милицях зрозуміли, поспівчували йому, не відмовили у просьбі, допомогли, чим хто міг, дуже солідні люди, цілком здорові і успішні керівники багатьох луцьких фірм і організацій. “Дай, Боже, їм здоров’я”, — зичить Володимир Фінюк. Назвемо спонсорів: “Зовнішкомхліб”, “Ерго-Волинь”, підприємець Марк Михайличенко, “Волиньпак”, народний депутат Ігор Єремеєв, “Сенс”, “Край”, “Укр-петроль” та інші. Хтось допоміг бензином, хтось продуктами, хтось добрим словом. Виїжджали з Луцька — періщив дощ.”А, може, там погода?” — думалось. Ні, в Карпатах була ще гірша негода. Але довго не вагались.
ДРУЗІ
Головною надійною опорою, як уже мовилося, на шляху до Говерли у Володимира Фінюка були друзі. Вони зрозуміли порив його душі. Було багато тренувань і репетицій, тільки після того зібралися у дорогу. У Луцьку за кермо інвалідської “Таврії” сів сам Фінюк, його асистентом був санінструктор Дмитро Молчан, але йому так і не довелося підміняти невгамовного “говерлівця”. При сходженні на вершину і спуску з неї підстраховував товариша інструктор по спорту Віктор Міщенков. Та чи не найбільше підтримувала у тій авантюрі Володимира дружина Ніна, музичний керівник дитсадка № 41, і син Валентин, четвертокласник Луцької гімназії №18. А ще — юна волонтерка Ірина Міщенкова, донька друга.
Володимир Фінюк думав, що найважче буде піднятися на Говерлу. Але він помилився. Справжньою мукою Господньою було спуститися вниз. На весь цей процес пішло одинадцять годин. Ніяких сил уже не було. Коли прихистились у стодолі доброго гуцула Петра у Ворохті, сам не міг роздягнутися. Друзі зняли з нього одяг, викрутили. Ступні ніг протерлися до м’яса. Хотілося спати. Дочка гуцула вкрила усіх теплими домотканими килимами, а вранці напоїла гарячим чаєм. У ту ніч нічого не снилося. Фінюк вмостив усіх у “Таврію” і повіз додому.
ПІСЛЯМОВА
Ми кілька разів зустрічалися з Володимиром, щоб завершити підготовку цього матеріалу. Наостанок пожалів, щоб він піднімався на четвертий поверх на милицях у редакцію, домовились про зустріч у ближньому кафе “АІС”. Навпроти рвався до голубого неба струмінь фонтана.
— Може, це твій символ?
Фотограф Володимир Лук’янчук повів тезку на зйомку. Фінюк перейшов вулицю і... впав обличчям в асфальт — не витримало пластмасове поруччя милиці, якою підкорив Говерлу.
Потім сказав мені:
— Милиці ламаються. Я не зламаюсь ніколи. Сходженням на Говерлу хотів довести людям: не падайте духом, піднімайтесь на свою духовну вершину.
Святослав КРЕЩУК.
Telegram Channel