...— Миколо, клади бабу й гвалтуй. Ми ж так домовлялись.
Свищ штовхнув вісімдесятирічну бабусю на ліжко й...
Навідалась сусідка до сусідки, а та мертва... Галина Наконечна тієї неділі зранку пішла в церкву. Побула там, доки відслужили службу, й поверталась додому. Проходила біля подвір’я Надії Пашкової, котра проживала вже давно у своєму будинку самотньо. Чоловік трагічно загинув. Син був у Горохівському інтернаті для інвалідів, дочка проживала в селі Лудин, хоча часто навідувалася до старої матері. Пашковій було вже за вісімдесят, але вона сама обробляла город, тримала гусей, качок, курей. Майже завжди поралася на подвір’ї. Проте ні в суботу, ні в неділю Наконечна чомусь не бачила Пашкову на подвір’ї. Наконечна зайшла до старої в хату. На кухні побачила якісь розкидані по підлозі банки, склянки. Зазирнула в одну з кімнат. Там було все перекидано. Наконечна гукнула до сусідки — цілковита мовчанка. — Тут щось сталося, — злякано позадкувала Наконечна. Вона вибігла з будинку й почала кликати сусідів. Галина разом із сусідами знову зайшла в будинок бабусі. В одній з кімнат, на ліжку, лежала господиня. Вона була прикрита не тільки одіялом, але й спідницею, кофтою, піджаком. Сусіди схилилися над ліжком, стягнули з голови одіяло й побачили, що в неї все обличчя та шия залиті кров’ю. Бабуся була мертва. А поряд лежав кухонний ніж з білою пластмасовою ручкою. Сусіди потелефонували у Володимир-Волинський відділ внутрішніх справ. Через кілька хвилин з районного центру в Устилуг на вулицю Пархоменка прибула слідчо-оперативна група. Зайшли в досить просторий будинок, оточений деревами. На ліжку лежала господиня. На шиї у неї виявили три рани від ударів чимось гострим, напевне, ножем. Рани кривавились також на грудях, стегнах. Все обличчя було поколене, обидва ока також проткнуті. Хто це зробив і за що? Саме на ці питання мусили відповісти працівники міліції... Нічна змова бандитів Була субота. Тридцятирічний Микола Свищ ввечері вирішив навідатися до сестри Катерини. Біля Устилузької міської ради випадково зустрів свого знайомого Олександра Несторовича. Олександр познайомився із Свищем кілька місяців тому. Довідався, що той страждає недоумковістю, але йому розумних друзів і не треба було, бо сам був хронічним алкоголіком, хоча мав лише двадцять років. Гроші маєш? Свищ витяг з кишені гривню й кілька копійок. — Давай сюди. Я також трохи маю. Складемось та й похмелимось. Нестерович зайшов у найближчий бар. Через кілька хвилин повернувся й приніс грамів сто п’ятдесят горілки. Горілку друзі випили, не закусуючи. — Ще гроші маєш? — запитав Нестерович. — Здається, я ще не добрав своєї норми. — Звідки вони в мене? — Тоді ходімо до баби Пашкової. В неї гроші є... Свищ також любив випити, тому одразу погодився. Давно стемніло, коли грабіжники підійшли до будинку Надії Пашкової, котра проживала на вулиці Пархоменка. — Ти згвалтуєш її, а я заберу гроші й втечемо, — сказав Нестерович. У будинку Пашкової горіло світло. Нестерович виліз на драбину, що була приставлена до стіни будинку, й повідомив: — Баба ще не спить. У хаті сама. Микола постукав у двері. — Хто там? — запитала бабуся. — Це я, Свищ... Дозвольте у вас переночувати. — У тебе своєї хати немає чи що? Там і ночуй, — почулося із-за дверей. — Дурень! Треба було сказати, що ти хочеш напитися води, — зі злістю кинув Нестерович. На вулиці хлопці викурили по цигарці. Нестерович запропонував: — Ходімо знову до баби Наді. Я перебіжу додому, візьму рукавиці, ножа та сумку. Нам не можна залишати ніяких слідів. — Я теж візьму рукавиці, а ноги обмотаю шматтям. І у вісімдесят жити хочеться Нестерович та Свищ зустрілися знову через кілька хвилин. Коли підійшли до будинку Пашкової, вікно на кухні ще світилося. — Будемо стукати? — запитав Микола. — Баба все одно не відчинить, — сказав Олександр й витяг з торби кухонного ножа. Ним почав відгинати цвяхи віконної рами. Скло поставив під стіну будинку й заліз на веранду. Потім тихо відчинив двері й впустив Свища. Пашкова сиділа на ліжку, певне, готувалася вже до сну. Побачивши непрошених гостей, піднялася. — Ви як сюди зайшли? Я ж, здається, двері замкнула, — на обличчі у бабусі блукав переляк. Нестерович схопив із стола кухонного ножа з білою ручкою, приставив до шиї старої й наказав: — Показуй, де ховаєш гроші! — Звідки вони в мене? —Зараз тебе приріжемо, а гроші самі знайдемо! Перелякана жінка зрозуміла, що бандит може таке зробити, витягла з-під скатертини на столі двісті гривень й віддала йому, бо ж і у вісімдесят жити хочеться. Нестерович помітив на холодильнику ще дві гривні й п’ятдесят копійок. Поклав і їх до кишені. — Ти мене знаєш? — запитав раптом Нестерович у господині. — Звідки? Вперше бачу. Олександр наказав Миколі побути біля жінки, а сам пішов шукати гроші в інших кімнатах. Нічого не знайшов. Зі злості побив ногами кілька великих банок із вишнями та огірками. — Миколо, клади бабу й гвалтуй. Ми ж так домовлялись. Свищ штовхнув вісімдесятирічну бабусю на ліжко й згвалтував. — А тепер будемо тікати звідси, — сказав Нестерович. — Тільки прив’яжемо її спочатку до ліжка, щоб завчасно не здійняла гвалту. — Вона потім піде в міліцію. Мені сказала, що тебе знає. — Нехай іде, мене не знає все одно. — Коли ти шукав гроші, баба призналася, що знає обох, — попередив Микола. — Значить, залишати її живою не можна. Зараз бабу отруємо. Нестерович на кухні висипав у чашку з водою жменю різних таблеток, якими лікувалась Пашкова, розколотив і вилив силою суміш жінці в рот. Але вона не померла. Знайшли шампунь, нею напоїли стару. Потім змусили її ковтнути синьку. Бабуся залишалась живою. Розлючений Нестерович схопив ножа й кілька разів вдарив Пашкову у шию, груди. Сколов її обличчя, очі. Жінка одразу затихла. Зняв з неї золоту обручку. — Візьми ножа й кольни ще ти! — наказав Миколі. Той двічі вдарив бабусю ножем у стегно, хоча вона, напевне, уже була мертвою... Вбивць міліція розшукала уже наступного дня. Надто багато слідів вони залишили після себе, хоча діяли в рукавицях. Обох заарештували й незабаром вони опинилися на лаві підсудних. Судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області засудила Олександра Нестеровича на чотирнадцять років позбавлення волі, Миколу Свища — інваліда першої групи дитинства — на шість років. Як хронічного алкоголіка Нестеровича примусово лікуватимуть у місцях відбуття покарання. З обох буде стягнуто на користь дочки Пашкової 6300 гривень матеріальної і моральної шкоди. Верховний суд України вирок залишив без змін. Микола ПОЛЬОВИЙ. Володимир КАЛИТЕНКО.
