ДОКИ СТОЯТИМЕ БІЛЯ ОЛИКИ ОТРУЙНИЙ КОНТЕЙНЕР?

В редакцію завітали жителі селища Олика Микола Федоришин та Віталій Колошко.
— У “Волинь”, як до останньої рятівної точки, — сказав, зокрема, Микола Купріянович. — Де вже ми не були — і в райдержадміністрації, і в управлінні з надзвичайних ситуацій обласної держадміністрації, а проблема наша так і не вирішена. Контейнер з непридатними хімікатами як стояв серед поля, так і стоїть. Поряд з ним дихати нічим. До того ж, він дірявий і, певно, отрута потрапляє в грунт. А за 120 метрів — свердловина, з якої вода подається в селище...
Той контейнер з отрутою давно бачили люди. Знали, яке “добро” там зберігається. Але до пори, до часу це не викликало тривоги. Та в цьому році, якраз перед святом Петра і Павла, як розповів Микола Федоришин, голова в нього дуже розболілась. Поміряв тиск —як кажуть, зашкалює. Такого з ним не було. І багато мешканців Олики нарікали на погане самопочуття. Аж одного дня попросив сусід Миколу Купріяновича викосити вику на полі, що неподалік від контейнера. От коли він косив, тоді й побачив, що контейнер розкритий, а біля дверей валяються мішки.
— Я потелефонував про це “ЧП”, — розповідав чоловік, — в міліцію. Приїжджали правоохоронці з райцентру. Кажуть, затуливши носи, походили тут, сіли в машину й поїхали. А наступного дня мені подзвонили. “Як ваше здоров’я?” — запитали. “Та нічого”, — кажу. “То ви лікуйтесь”, — почув пораду. І зрозумів, що треба з тим контейнером щось робити. Поїхали ми з Колошком прямо до Харчука (голови Ківерцівської райдержадміністрації — прим. авт.). Розповіли про “ЧП”. “А ви, Купріянович, скажіть, куди того контейнера ми маємо подіти?”,— ось на такому питанні у відповідь на нашу біду і розійшлись.
Після того, як згадані жителі Олики побували в управлінні з надзвичайних ситуацій облдержадміністрації, контейнера таки привели в порядок — мішки поховали, двері заварили. Обіцяли забрати його. Але минав і день, і тиждень, а цей “пам’ятник”, що наганяє страх на людей, так і стоїть серед поля. Знаючи, що Ківерцівський район — один з трьох районів області, де нема централізованого зберігання непридатних хімзасобів для обробітку сільськогосподарських рослин, я зрозуміла, що йдеться якраз про випадок, коли ці непридатні хімікати знаходяться безпосередньо в господарстві (як згодом з’ясувалося, в олицький контейнер ще й чужого “добра” додано).
Коли я приїхала в Олику, то біля селищної ради мене вже чекала група медиків місцевої лікарні. Лікар Марія Овдієвич, зокрема, сказала:
— До мене часто звертаються односельці з приводу того, що ж то за контейнер у полі, що в ньому зберігається. А я, по суті, не знаю, що й відповісти. Бо ж ніхто нікому не повідомляв про таке, як зараз з’ясовується, захоронення відходів. Ніхто не питав на це в людей згоди.
Свою колегу підтримує і лікар Микола Гордань:
— Поки що Олика вважається благополучним селищем в екологічному відношенні. До нас приїжджають діти, внуки з усіх областей на літній відпочинок. А коли чуєш про зберігання непридатних хімікатів неподалік від житлового масиву, то вже сумніваєшся, чи ж чисту воду ми п’ємо...
Детальніше про історію з контейнером я розмовляла з Володимиром Малімоном, який очолює місцевий сільськогосподарський виробничий кооператив. У свій час в колгоспі “Колос”, наступником якого став кооператив, залишились півтори тонни непридатних пестицидів. З району надійшла команда зібрати їх в цистерну і заварити.
— Ми так і зробили, — розповідає Володимир Малімон. — На полі був хімсклад, там і поставили цистерну. А півтора року тому з’явилась надія, що ці пестициди вивеземо з Олики. З управління сільського господарства надійшло розпорядження затарити хімікати в спеціальні мішки, поскладати в контейнер, і, мовляв, “завтра-післязавтра буде їхати машина й забере його. Мали вивезти хімікати у спеціальний склад, який облаштовували за бюджетні кошти в колишньому військовому містечку поблизу Уляник. Ще за якийсь час у наш контейнер, розрахований на п’ять тонн, привезли свої непридатні хімікати “Ківерціагрохімія” і СГВК “Меридіан” (село Дубище). А машини ми так і не дочекались. І зрозуміли чому: як повідомлялося в засобах інформації, мешканці Уляник, інших сусідніх сіл запротестували проти того, щоб у них, як кажуть, під боком був такий склад...
Одне слово, контейнер постояв трохи на бригаді в Олиці, а згодом, коли потепліло і довкруг пішов неприємний запах, його вивезли в поле. Там він і зараз стоїть. Знайшлись невігласи, які замка збили, мішки повитягували. Це й стривожило мешканців Олики.
Ми їдемо в поле, до контейнера, який видніється здалеку. Довкруг цвіте гречка. А біля самого контейнера ледь піднімається трава. Кажуть, тут все вигоріло, коли хтось мішки з хімікатами повитягував. Контейнер справді заварений. Його вже навряд чи вдасться комусь відкрити. Але ж ... Від часу і від того, мабуть, що хімікати сприяють корозії, метал продірявлений. Ясно, чому люди стривожені.
— Органи місцевого самоврядування повинні визначити, де можна було б надійно ці непридатні пестициди зберігати, — роз’яснив начальник сектора державної інспекції цивільного захисту і техногенної безпеки управління МНС облдержадміністрації Руслан Яручик.
Тим часом голова селищної ради Галина Язерська вважає, що це питання повинно вирішуватись на рівні району, області, оскільки селищна рада не має необхідних коштів. Як з’ясувалося в розмові з Володимиром Харчуком і його заступником Миколою Гарасюком, є різні варіанти виходу із ситуації. Ось тільки з громадою ніяк не можна знайти спільної мови. На території району є надійні приміщення, що залишились від колишніх військових містечок, — там і було запропоновано зберігати непридатні пестициди. Але люди протестують — ніхто не хоче мати по сусідству склад з хімікатами .
Але ж рано чи пізно проблему треба вирішувати. Бо, як стало зрозуміло після зустрічі з мешканцями Олики, вони про цей контейнер не забудуть, як би цього комусь не хотілось. До речі, лікар Ніна Мицик запитала: “Куди нам звертатись? Це ж треба, щоб спеціалісти санепідстанції аналізи зробили, аби ми знали, яку воду п’ємо. Може, колективний лист писати — офіційний запит в ту ж обласну санепідстанцію?”.
Будемо вважати, що ця публікація і є таким офіційним запитом. І до влади, і до спеціалістів.
Катерина ЗУБЧУК.