Він і на війні – «свій» фельдшер - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.57 € 31.03
Він і на війні – «свій» фельдшер

Волинь-нова

Він і на війні – «свій» фельдшер

У Горохові і селах Горохівщини фельдшера відділення екстреної медичної допомоги Руслана Майка знає чи не кожна сім’я

Леся ВЛАШИНЕЦЬ


37-річний чоловік настільки дорожить своїм покликанням медика, що заслужив честь  мешканців району  зватися «своїм», «сімейним», «особистим», «родинним» лікарем. Після спілкування з Русланом Миколайовичем під час викликів усміхається навіть заплакане дитинча, а людям старшим настільки подобається вміння фахівця допомогти ще й добрим словом, що багато жалісливих бабусь розповідають, як вираховували дні його чергувань, аби зателефонувати   103.  


 Як нещодавно з’ясувалося, є у Руслановій вдачі те особливе, що вирізняє його серед інших чоловіків. І дорожить він не лише своєю благородною професією, а ще й інтелігентністю і порядністю, з якими нерозлучно йде по дарованій Богом життєвій дорозі. Тому ніхто з тих, хто знає Руслана, особливо не здивувався, почувши, що він вирішив рятувати солдатів на передовій  на Донбасі.



Не відговорюй мене, не роби нічого, аби визнали непридатним, бо знаю, це у Твоїх можливостях. Все одно піду.



Збирався у пекло війни, затаївши у собі вольове рішення, аби рідні не хвилювалися передчасно. Про те, що син проходить медогляд для контрактної служби, завідувач Горохівського центру первинної медико-санітарної допомоги Галина Майко дізналася від колег. А на моє прохання розповіла:


-Руслане, то правда, що кажуть. Ти хочеш іти в АТО? У Тебе ж проблеми зі здоров’ям, - тремтів тоді у запитаннях голос від вибуху материнської тривоги.


-Правда. Не відговорюй мене, не роби нічого, аби визнали непридатним, бо знаю, це у Твоїх можливостях. Все одно піду. Не роблю нічого особливого, а лише те, що повинен зробити, - почула відповідь, від якої сивіють серцями тисячі українських матерів.


…То був день 7 грудня минулого року. Середа, в яку ще мав нічне чергування, а вранці пішов у військкомат. Цього ж дня мав прибути на Рівненський полігон. Матері зрозуміють, як розривалося серце однієї з нас, яка збирала сина на війну. Купляла одяг, взуття, медикаменти не помічаючи світу за пеленою сліз… Щоб приїхав на полігон вчасно, Галина Федорівна сама найняла автомобіль.  


У Рівному Руслан і його нинішні бойові побратими довго не затрималися і через декілька днів уже їхали на Донбас. У першому окремому мотопіхотному батальйоні «Волинь» із ним санінструктором, на передовій сьогодні ще п’ять жителів Горохівщини, які так само, без зайвих слів і пафосу, стали в ряди захисників нашого мирного життя. На одній із  нещоданіх  світлин він із земляками командиром роти Сергієм Гудалем, Анатолієм Савчуком, Олегом Торчинюком, Володимиром Олексюком, Сергієм Музичком тримають дитячі малюнки.


…Повернувшись із чергової поїздки з АТО, волонтери Віталій Гладун, Антон Кузьміч, Петро Бабій. Ці чоловіки, які одержимо не перестають жити духом передової, проблемами воїнів і є уособленням для бійців своїх домівок, приїхали від них із вдячністю для декана Горохівського деканату, настоятеля Свято-Вознесенського храму м.Горохів о.Андрія Сидора –за молитовники, для керівника ПОСП імені Шевченка Андрія Турака, Угринівського сільського голови Віталія Шпиля, Вільхівського сільського голови Романа Ковалюка – за запчастини і ковбасні вироби, керівнику ПП «Макс Ком» Оксані Щерблюк  і директору ПП «Злагода» Микола Линчуку – за ковбаси, Інні Голдованській – за макарони, дівчатам із організації «Hand Made по-львівськи» - за оперативне пошиття маскувальних халатів, Олені Плотниковій і дівчатам із організації «Маскувальна сітка для АТО» - за зимові кікімори, учням ЗОШ І-ІІІ ступеня №1 імені Івана Франка – за маскувальну сітку, працівникам Горохівського районного суду, Горохівського центру ПМСД, районної поліклініки, Луцького підшипникового заводу… Усім-всім, хто з поділився з ними часточкою своєї теплоти, домашніми гараздами.


Щоб передати посилку для сина і його побратимів, до Віталія Гладуна приходила і Галина Майко.


-Коробки для Руслана підписані, - мовила з материнською дбайливістю.


-Та для нього півбуса передач, - добродушно усміхнувся волонтер.


-Від кого? – приємно здивувалася Галина Федорівна .


-У Вашого сина дуже багато друзів, - почула у відповідь. І ця фраза не потребувала коментарів.


На знімку: Руслан Майко (третій справа) із бойовими побратимами