Служила Слову та не ставила двійок - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.64 € 31.22
Служила Слову та не ставила двійок

Волинь-нова

Служила Слову та не ставила двійок

Відтоді як Валентина Сушицька (на фото) закінчила українську філологію Львівського університету ім. Івана Франка та провела перший урок у школі села Шклинь Горохівського району, минуло вже 45 років. Її учні та колеги кажуть, що ця вчителька не підвищувала голосу і не ставила двійок, а власні проблеми залишала за порогом школи


Лариса ЗАНЮК



«НАВІТЬ ЗАМІЖНІ ЗА НАЙБАГАТШИМИ ЧОЛОВІКАМИ, МАЄТЕ ВМІТИ САМІ ЗАРОБЛЯТИ НА ШМАТОК ХЛІБА, ТОДІ ВАС ПОВАЖАТИМУТЬ»
«Тільки тоді ти справжній учитель, коли слово «іди» можеш сказати 30 разів іншою інтонацією». Валентина Сушицька ці слова видатного Василя Сухомлинського випробувала на практиці. Любов до українського слова винесла з уроків рідної мови своєї вчительки Віри Андріївни Мельник. Ще тоді, школяркою, Валя мріяла навчатися саме у Львові й таки вступила до омріяного вишу. Після занять дівчина милувалася красою древнього міста й потай відвідувала старовинні церкви. А що викладали у Франковому виші справжні патріоти, то й вийшла з нього окриленою, з чітким наміром показати дітям усю красу української мови, хоч то було непросто в радянські часи.



Кажу учням, що патріот не той, хто втікає за кордон. Здалека легко любити Україну, а спробуйте тут.



— Мене так виховували: є мова — є народ, буде народ — буде держава, — розповідає пані Валентина. — Тому старалася гарно розмовляти навіть у побуті. Колись у Луцьку на методоб’єднанні почула, як відома вчителька-мовник, яка друкувалася в журналі «Дивослово», на перерві розмовляє російською. Я була розчарована і засумнівалась у її щирості. Якось у Житомирі зайшла в магазин купити гудзики, а продавець знизує плечима: «Что такоє «гудзики»? Я не стрималася: «Людоньки, де ж ви живете? Це ж Центральна Україна, Житомир!» Мене дивує таке ставлення до рідної мови у своїй державі.
— Часто закидають, що оцінка в сільській школі не відповідає міській, — роздумує Валентина Володимирівна. — У мене ж вона відповідала знанням дитини. Роман Луцюк, загиблий учасник АТО, теж був моїм учнем, якось зізнався, що на вступних іспитах в університеті отримав четвірку, як і на моїх уроках. Дівчат-школярок навчала так: навіть заміжні за найбагатшими чоловіками, маєте вміти самі заробляти на шматок хліба, тоді вас поважатимуть.
Ще коли й не чули про репетиторство, до мене додому приходили школярі, щоб додатково позайматися. Я не робила різниці між дітьми доярки і голови колгоспу. Тому мені дякують адвокати і вчителі, священики й звичайні робітники. Приємно, що і зараз мої учні набирають високі бали на ЗНО, радію, що допомогла стати достойними людьми. А перед тестами прошу: підіть до сповіді, візьміть із собою на іспит проскурку з церкви, прочитайте молитву — і Господь вам завжди допоможе.
— Чи маєте якусь особливу методику роботи зі школярами? — вирішую трохи заглибитися в процес, у якому працювала вчителька стільки десятиліть.
— Маю зошити з тестами, посібник із підготовки до ЗНО, що його випустила донька моєї приятельки зі Львова. Починаємо з учнями із тем за 5-й клас. Спонукаю дітей міркувати, вчу писати твори, пов'язувати сучасне з минулим.
— А в яких питаннях мовних тестів школярі найбільше помиляються?
— У відмінах іменників, дієприслівники плутають із дієсловом, дієприкметники — з прикметниками. Буває, пояснюю навіть на хлопський розум. Я й на уроках колись не ставила двійок, а змушувала вивчити. Мала спеціальний зошит, у якому розписувала всі теми, і навіть після уроків слухала відповіді, тоді аж виводила оцінку в журнал.
— Тобто, треба було вивчити, хочеш чи не хочеш?
— Звичайно (усміхається). Колись один учень не міг переказати «Пісню про рушник» Андрія Малишка. Не поставила двійку, але кажу, мовляв, будеш іти в армію, то всі цю пісню співатимуть, а ти не знаєш. Таки мусив вивчити.
— Робота вчителя-мовника найважча і в прямому сенсі — зошити важко додому носити, а ще ж треба перевірити…
— Хто в селі встає найпершим? Доярки. От вони йдуть на ферму корів доїти, а в мене вже світиться — зошити перевіряю, бо я жайворонок, рано встаю і все встигаю. А вдома мене підтримували. Навіть зараз господарством займається чоловік, живемо із сином, другий — в Луцьку працює, але часто приїздить. Крім того, навідуються колишні учні, телефонують.


 


А НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ РОЗПОВІДАЛА ПРО КОХАННЯ…
— Скажіть, а яких письменників любила Валентина Сушицька — вчитель-літератор?
— Найбільше подобався Володимир Сосюра, його інтимна лірика. Вивчаємо поезію «Сині очі в моєї дружини, а у тебе були голубі». Розповідаю, як уперше зустрівся Сосюра зі своєю дружиною-співачкою на концерті, тільки глянув і каже: «Сині очі, я пропав навіки!» Такі розповіді справляють враження на школярів. Намагалася учнів захопити цікавими фактами з біографій письменників — про стосунки Павла Тичини із дружиною, почуття Олени Теліги та її чоловіка, який пішов за дружиною на смерть. А «Тигролови» Івана Багряного — це ж енциклопедія виживання! Люблю слухати радіопередачу «20 хвилин із Володимиром Яворівським» — спонукає до роздумів. Зачепила тема про вкраїнських яничарів — українців, які їздять по світах. Кажу учням, що патріот не той, хто втікає за кордон. Здалека легко любити Україну, а спробуйте тут. Осуджують Павла Тичину, що зламався при радянській владі, а він не втік, а залишався тут, хто зазирнув у його душу? Не всі були такими сильними, як Василь Стус чи Євген Сверстюк.
— Дітям цікаво на ваших уроках, бо багато дізнаються того, що не пише підручник. І чудово, що ви розповідали на уроках про кохання поетів!
— То навіть потрібно, це ж одинадцятий клас! Звісно, всі нюанси дітям знати не треба, а те, що корисно, що збагачує душу. До прикладу, той факт, що в Андрія Малишка було 4 дружини, нічим не привабливий, але не треба ідеалізувати класиків, вони схильні до спокус, як і звичайні люди. А от Юрій Яновський з дружиною завжди називали одне одного на ви — такі стосунки варті захоплення…
Із Валентиною Володимирівною можна годинами говорити про літературу — то її стихія. У затишній актовій залі школи ми й незчулися, скільки часу збігло. На хвильку зазирає до нас заступник директора, вчителька-мовник Аліна Грищук — пані Валентина і їй колись допомагала освоювати ази педагогічної праці. Вчителює тут і колишня учениця Ольга Вінчук, яка пригадує чудові, як казки, уроки Валентини Володимирівни, вечори відпочинку.
А пані Валентина і досі цікавиться шкільними новинами, вболіває за душі сучасних школярів. Каже, і раніше вчителі мали багато писанини, але знаходили час, щоб і додатково позайматися, та й просто поговорити з дитиною.
Тепер уже Валентина Сушицька дивиться на школу із власного подвір'я. Нелегко й до церкви йти, хвороби діймають, та не всидить вдома, поглядаючи на маківки старовинного храму, — помаленьку прошкує до нього, бо на вибоїстих життєвих шляхах завжди відчувала Божу підтримку. Каже, якщо Господь і обділив у чомусь, то в іншому — насипав через край.
Напередодні Благовіщення Пресвятої Богородиці Валентині Сушицькій виповнюється 70. Тож нехай і надалі їй допомагає Господь, а потік вдячних листів, дзвінків та візитів учнів ніколи не припиняється. Адже присвятила свій талант на служіння Слову.