Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Попелюшка із сусіднього під’їзду

Волинь-нова

Попелюшка із сусіднього під’їзду

Після розлучення з чоловіком Надя крутилася, мов білка в колесі, — повертала борги, яких наробив колишній благовірний. Бізнес, який мав Ромко зі своїм братом, не витримав реалій «дикого капіталізму». Розрадою був п’ятирічний син Михайлик і робота у бюро перекладів

Ольга ЧОРНА


Щоправда, клієнти були різні: одні занадто говіркі, інші дивакуваті, траплялися й нахаби. Як, наприклад, ця візитерка. Мадам у яскраво–рожевій блузці, від якої аж в очах мерехтіло, і з каблучками мало не на кожному пальці, прийшла робити переклад документів для виїзду за кордон. Вийшла заміж за іноземця на ім’я Стівен.
Коли Стів почав спілкуватися з Надею, мадам безцеремонно втрутилася у розмову:



Вона чимось нагадувала Олександрові його маму — добру, привітну. А ще йому подобалося бути енциклопедією для Михайлика, в якого щомиті виникало безліч «чому?».



— Ви працюйте, а не балакайте. Ще помилок наробите. Чула, в тих ваших бюро таке можуть наплутати…
Стівен приязно усміхався, думаючи, що дружина каже «міс Надья» щось приємне. А мадам «рожева блузка» не вгавала:
— Він до всіх жінок сміється. От коли мову вивчу — розтлумачу, що й до чого. А ви, до речі, заміжня?
Перекладачка тихо зітхнула і вкотре відчула себе попелюшкою із сусіднього під’їзду. Так колись нарік її Дмитро з паралельного класу.
Надю виховував добрий, завжди тихий батько і гримза–мачуха. Як у відомій казці. Правда, в неї не було хрещеної феї, вона не губила кришталевого черевичка і не зустріла прекрасного принца. Мачуха послуговувалася дівчиною, як хотіла. Всі про це знали й називали її з легкої руки Дмитра «попелюшкою». Вона мала світле волосся, була мініатюрною і симпатичною.
Одного разу, коли проходила повз компанію хлопців–підлітків, хтось кинув:
— Які гарні дівчата тут живуть!
Дмитро засміявся у відповідь:
— Та це попелюшка із сусіднього під’їзду. Нічого цікавого.
Знав би цей хлопчисько, як їй тоді було боляче.
…Коли Надя сказала, що вступатиме до інституту, мачуху наче оса вкусила:
— Який інститут?! Які іноземні мови?! Ти що, донька начальника? Йди в кулінарний технікум вчитися або на продавця. Потім хоч щось принесеш із роботи.
Але вона мачухи не послухала. І до інституту вступила, й підробіток знайшла.
Наступний скандал спричинило Надіїне заміжжя. Роман мачусі принципово не сподобався. А ще злило, що зять прийде жити на її територію. Врешті трикімнатну квартиру розміняли. Дівчині дісталася однокімнатка в сусідньому будинку. Єдина добра порада мачухи — не прописувала чоловіка, бо «все може трапитися».
— Хлоп прийде і піде, а хата залишиться, — мовила повчальним тоном.
…Спершу справи у Ромка з братом йшли непогано. Торгували запчастинами на напівлегальному ринку. Планували розширити «точку». А потім на місце, де стояли їхні «будки», поклав око місцевий підприємець. Захотів звести автосервіс, мийку і магазин. Продавцям і їхнім «будкам» довелося забратися.
Брат чоловіка після цього подався за кордон на заробітки. А Роман пробував щось купувати–продавати сам. Замість прибутків — борги. Коли почали приходити міцні хлопці за грішми, він утік до брата, перед тим заявивши дружині, що хоче розлучитися і почати нове життя. Міцні хлопці почали діставати Надю. Довелося розраховуватися за колишнього благовірного.
…Цей відвідувач зовсім не вписувався у Надіїн розклад. До кінця роботи залишалося менше півгодини. Треба забрати Михайлика з садочка. Потім репетиторство. Сякі–такі хатні справи. Ще й, мов на зло, колега, яка також займалася перекладами з англійської, злягла із застудою.
— Мені дуже потрібні ці документи на завтрашній ранок, — просив чоловік.
— Все розумію, але мені потрібно забрати дитину з садка.
— Я вас підвезу.
Вона працювала з документами, а відвідувач розглядав фотографії на стінах.
— О, деякі місця знайомі. Мабуть, ви багато мандруєте? — звернувся до Наді.
— Пане, будь ласка, не заважайте. І нікуди я не мандрую.
— Але ж ви вільно володієте іноземною…
Надія благально глянула на невгамовного клієнта. Вона перекладала й поглядала на годинник. Завершивши, склала папери у файл, поклала візитівку бюро.
Олександр, так звали відвідувача, як і обіцяв, підвіз її до дитсадка.
— Я вас зачекаю і завезу додому. Вже темно і похолодніло.
Удома Михайлик зі сльозами на очах сказав, що забув у машині «того дядька» свій наплічник-ведмежатко. Надя у відповідь розвела руками. У неказкових попелюшок завжди якісь трафунки. Пообіцяла синові купити новий. І про «того дядька» забули…
Олександр сам нагадав про себе. Більш ніж через місяць під кінець робочого дня завітав у бюро. Побачивши колишнього клієнта, Надя автоматично глянула на годинник: до кінця робочого дня залишилося десять хвилин. Добре, що цього разу Світлана на місці. Переадресує пізнього відвідувача їй.
— Доброго вечора, якщо у вас нагальна справа, то пані Світлана…
— У мене справа особисто до вас, — усміхнувся хлопець.
— Вибачте, я повинна забрати…
– …сина з садка. Я вас не затримаю. Просто повинен повернути вашу згубу, точніше, вашого е–е-е… Михайлика. Поки зберетеся, я вас зачекаю в машині.
Коли за Олександром зачинилися двері, співробітниці запитали майже хором:
— Це хто?
— Переклад для нього робила, коли ти хворіла, — відповіла Світлані. — Було вже пізно. До садка підвіз. Михайлик забув у машині свій наплічник. І ось…
— Надю, а він досить респектабельний чоловік. Одружений?
— Не запитувала, — кинула на ходу цікавим «сорокам».
Олександр вручив їй синову згубу і букет квітів. Ніяково подякувала.
— Не поспішайте. Я підвезу вас до садка.
— Сьогодні я не запізнююсь.
— Сідайте, сідайте, — відчинив дверцята.
Михайлик радів, що йому повернули наплічник–ведмежатко. І прошепотів Наді на вухо:
— Правда, цей дядько добрий?
«Дядько» почув. І, щоб виправдати похвалу малого, запропонував пригостити його з мамою смаколиками у кафе, що неподалік. Надя не наважилася відмовитись, побачивши щасливе синове обличчя.
— Щоб у вас не виникало банальне запитання, чи мене чекають вдома, відповім наперед: не чекають, — жартома сказав Олександр, розглядаючи меню.
— Мене… нас також не чекають, — тихо мовила Надія.
…Олександр жив сам. Холостякував. Колись був заручений із вродливою та примхливою Мартою. До весілля залишалося зовсім небагато часу, коли вона познайомилася з сином чиновника із сусідньої області. У Мартиної одногрупниці був день народження. Компанія святкувала у літньому кафе. Був там і Владислав, який гостював у батькових друзів. Наречена втекла від Олександра мало не з–під вінця. Владислав був заможним і перспективним.
Після цього Олександр вирішив довести сам собі, що він не гірший. Також може бути успішним. І йому це вдавалося. Ось тільки дівчат сторонився. Кохання до Марти, незважаючи на її витівку, ще тліло в серці, а часом і пекло. «Лікувався» роботою і подорожами.
…Цієї весни планував запустити новий проект зі своїм бізнес–партнером і податися у мандрівку, а не закохуватися. Але тепер у його календарі з’явилась відмітка «почуття». Надя увійшла в його життя разом із весною. Спершу він відчув приязнь до цієї вічно заклопотаної молодої жінки. Вона чимось нагадувала Олександрові його маму — добру, привітну. А ще йому подобалося бути енциклопедією для Михайлика, в якого щомиті виникало безліч «чому?».
…Стара бруківка після дощу була слизькою. Надіїна нога поїхала і набійка з чобітка залишилась між камінцями. Попелюшка, аби знайти щастя, загубила кришталевого черевичка. А Надя — лише набійку. Засміялася. Та дівчина жила у казці. Вона ж — попелюшка із сусіднього під’їзду…


 

Telegram Channel