-Був час у моєму житті, коли здавалася занадто довгою ніч, так мені хотілося швидше йти на роботу, — каже начальник відділу культури Любомльської райдержадміністрації В’ячеслав Климович...
- Був час у моєму житті, коли здавалася занадто довгою ніч, так мені хотілося швидше йти на роботу, — каже начальник відділу культури Любомльської райдержадміністрації В’ячеслав Климович і пояснює. — Тоді я керував духовим оркестром у відділенні радіозаводу “Маяк”, що в той час був у Любомлі. Може, тому, що був молодим, по суті, ні від кого не залежав, а займався улюбленою справою — музикою, було мені так добре. Я теж пригадую ті часи і обласні огляди-конкурси духової музики. Їх незмінним учасником був духовий оркестр з Любомльського “Маяка” під керівництвом В’ячеслава Климовича. Багато разів саме цей оркестр на конкурсах завойовував перші, призові місця, а то навіть і головний приз. — А до того В’ячеслав встиг попрацювати і в сільській культурі, й інспектором у відділі культури, — каже присутня при нашій розмові директор районного Будинку культури, його ж дружина Лідія Андріївна Климович. Сміючись, вона розповідала, що саме їй випало приймати молодого спеціаліста В’ячеслава Климовича на роботу у відділ. А було це у 1971 році, випав понеділок та ще 13 число. Вона тоді пожартувала, що це не дуже вдалий день. Та В’ячеслав Климович не засмутився, а відповів на те, що, певно, через рік одружиться — згідно з тією ж прикметою. Воно так і вийшло. І вже 32 роки, як у В’ячеслава і Лідії не тільки спільне прізвище Климович, а й син і робота. Лідія Андріївна розповіла, як з чоловіком відпочивала у санаторії “Лісова пісня”. У день спільно прожитих разом 32 роки поспішала на процедури. Тільки-но відкрила двері у лікувальний корпус, а назустріч з піснями мало не всі учасники дорогого її серцю народного хору, очолюваного нею Будинку культури, “Любава”. Звичайно, того дня вже ніяких процедур не було. А було свято родини Климовичів і гарних людей, з якими їх звела на культосвітній ниві доля. Так склалося, що вже йому довелося вирішувати, як начальнику відділу культури, про призначення одинадцять років тому його дружини директором районного Будинку культури. Вона ж співачка і сценаристка. Треба сказати, що таке поєднання в області є одиничним, але вдалим. Сперш доля звела двох, як на перший погляд, таких різних людей на життєвих дорогах і зробила щасливими, а потім вивела і на спільну ниву культури. Коли підріс їх син Андрій і постало питання про майбутню професію, батьки сперш нібито й не дуже хотіли, аби він їх наслідував. Та все-таки Андрій закінчив Рівненський інститут культури, режисерський факультет. Згодом він став працювати у Будинку культури. Жоден виступ вже згаданої “Любави” не обходиться без гарного баритона Андрія Климовича, як і вистави народного театру. Здавалося б, можна цій родині жити без проблем. Адже, як бачимо, в сім’ї добре склалося, є чим гордитися, є за що порадіти. Та вони і не думали замикатися лише у своєму, сімейному. Перше, про що з гіркотою говорив В’ячеслав Климович, те, що з 67 клубних працівників 27 — досі працюють на півставки, восьмеро — на 0,75 окладу, а з 45 бібліотекарів — 25 мають лише півставки. Порівняно з потребами культури на наступний рік, контрольна сума її бюджету просто таки мізерна. — А подивіться на наш районний Будинок культури, — вступає у розмову Лідія Андріївна. — Навіть ззовні у нього непривабливий вигляд. Потребує ремонту приміщення всередині. Коли до нас приїжджають гості, зокрема з Польщі, даруйте, у туалет треба вести їх до сусідньої лікарні, бо у нашому закладі культури його немає, як і води. І все ж при цьому районний Будинок культури має чудові творчі колективи, такі, як народні хор “Любава”, ансамбль “Вербиченька”, театр, хор ветеранів “Осіннє золото” та інші. Лідія Андріївна нарахувала 19 гуртків, що діють при районному Будинку культури. А з якою любов’ю розповідає вона про народні фольклорні колективи “Опалинка” з Гути, “Перевесло” з Радехова, як гордиться багатьма сільськими культпрацівниками, хоч і каже, що працюють вони не в простих умовах, але це люди одержимі. Можна додати до цього — одержимі, бо одержимою у першу чергу є їхній наставник, директор районного Будинку культури Лідія Климович. Вона, наприклад, з таким захопленням і такою щирістю розповідала про зроблене за короткий час новим директором Будинку культури у Запіллі Надією Дем’янчук та і її колегою місцевою бібліотекаркою Ольгою Склянчук, що ніяк було відмовитись від поїздки у цей заклад культури. А там дійсно, хоч і працює директор всього на 0,75 ставки, та зуміла із своєю колегою бібліотекаркою зробити немало доброго. В усьому лад і затишок, навіть фіранки тюлеві на вікнах. І це при тому, що самі ж і ремонт робили, і за прибиральниць працюють, яких немає у штаті. Знайшла директор спільну мову і порозуміння з сільською молоддю. Не обминула у розмові Лідія Климович і культпрацівників з Куснищ — Сергія та Тетяну Ткач. Керований нею фольклорний дитячий ансамбль навіть у Києві виступав. Родина Климовичів з тих, хто всім серцем вболівають за культуру. Їм дуже хочеться, щоб вона врешті-решт стала пріоритетною в державі, області, їхньому районі. Анастасія ФІЛАТЕНКО. Фото Миколи ЗІНЧУКА.
