Якщо в 2001 році однокімнатна квартира в престижному районі Луцька коштувала в межах 5—6 тис. у.о., то тепер відповідно — 14—15 тисяч у.о. …
— Кажуть, у вашому місті — величезна проблема з житлом, — звертається кореспондент до міського голови. — Брехня, — відповідає той, — розмови про житлову кризу — не що інше, як чутки. Ці чутки поширюють ті, що не мають де жити.
1. ЛИХОМАНКА НА РИНКУ НЕРУХОМОСТІ Усе пізнається в порівнянні. Радість від «найвищої в СНД пенсії», як невгавають повторювати урядовці, швидко проходить, як тільки літня людина захоче на базарі придбати рибу, м’ясо, олію чи яйця, якими дехто так легковажно розкидається, чи інші продукти, котрі стали для пенсіонерів (і не тільки!) делікатесними. Можливо, хоч селяни виграють від галопування цін на сільськогосподарську продукцію? Якби ж то не піднімалася пропорційно ціна і на інші товари — міндобрива, гербіциди, бензин... А всі ж настрашено чекають на різке подорожчання на пальне, ціни на яке нині стримуються адміністративними методами. А це моментально потягне за собою аврал в житлово-комунальному господарстві, в інших галузях. Несподівана знахідка уряду — мільярди гривень, які в один момент роздаються електорату, — навіюють думку про інфляційний процес. Найкращий спосіб убезпечитися від фінансового падіння в період кризи — це вкласти кошти в нерухомість. Засоби масової інформації повідомляють, що приклад в цьому подає столиця, де зосереджені великі капітали. Гроші вкладають у квартири (особливо в однокімнатні), виробничі приміщення, об’єкти комерційного призначення, надто цінується земля. Наприклад, нині якихось 16 соток за півкілометра від Дніпра коштує 100 тисяч умовних одиниць, адже там можна звести котедж. Не дивно, що цей процес докотився до Волині, де, зокрема, чимало грошей надходить від заробітчан (чи не основні інвестиції!). Про ринок житла ми писали в нашій газеті 9 липня 2002 року, зокрема, таке: «Отож, вважай, рік тому ціна «малосімейки» була в основному на рівні 2,5 тис. у.о. Двокімнатні квартири — «хрущовки» — в кращих районах міста коштували до 5,5 тисяч у.о. А взагалі ціна пристойної однокімнатної квартири в престижному районі була в межах 5—6 тисяч у.о., двокімнатної 7—7,5. У віддалених районах можна було придбати трикімнатну квартиру навіть за 7 тисяч у.о., а чотирикімнатну — за 9». Як на сьогоднішній день, ціни тоді, в 2001 році, були фантастично низькі. Ось що сказала з приводу нинішньої ситуації на ринку житла керівник Волинського агентства нерухомості Лариса Мусійчук: — У нас завжди у літні місяці панувало затишшя. Однак цьогоріч у червні ціни на квартири відразу підскочили на одну-три тисячі доларів порівняно з травнем. Нині — й поготів. Однокімнатні «хрущовки» в районі залізничного вокзалу, в центрі міста вартують 10—11 тисяч доларів. Пригадую, що в 1999 році трикімнатна квартира в одному з цегляних будинків коштувала 10 тисяч доларів, а тепер у ньому ж однокімнатна оцінюється 14—15 тисячами. На початку весни двокімнатна квартира з великою кухнею, поліпшеного планування на 33-ому кварталі продавалась за 16—17 тисяч доларів, а зараз — за 18—20. Там же, трикімнатна коштує від 22 тисяч доларів і більше. Зросла різниця в ціні до 5 тисяч доларів між однокімнатною і двокімнатною. Ось яке пояснення з приводу дорожнечі на вторинному ринку дав начальник управління капітального будівництва Луцького міськвиконкому Володимир Яцюра: — Перш за все змінилися ціни на первинному ринку, бо порівняно з минулим роком вдвічі зросла вартість металу, цементу, цегли, подорожчали енергоносії. Ціна квадратного метра первинного житла коштує від 1750 гривень і більше, а поліпшеного планування — в середньому 2100. — Але чи є ж у нас те первинне житло? Пригадується, як в радянські часи в мікрорайонах густо виростали «горизонтальні хмарочоси», чого нині не спостерігається. За словами Володимира Яцюри, і тепер не все виглядає так погано. Відродилися акціонерні товариства СУ-536, «Житлобуд-2», завод залізобетонних виробів, завод великопанельного домобудування, з’явились нові потужні будівельні фірми. На перший погляд, ми вже по будівництву наздоганяємо темпи радянського часу: в цьому році очікується здача до 65 тисяч квадратних метрів житла (80 тисяч за Союзу). Володимир Іванович каже, що буде здано до 450 квартир, а це, як правило, в цегляних будинках, котеджах, тобто житло поліпшеного планування. Ось, мабуть, у цьому і вбачається різниця в підході до будівництва в різні часи. Тоді за державні кошти нерідко в панельних будинках штампували порівняно недорогі квартири, а тепер за гроші багатих — елітні. Хоча навіть таке будівництво — радує. Адже попереднє житло вони продають. Якось довелося почути від одного керівника, що він може щорічно виплачувати будівництво квартири в елітному будинку — з великою жилплощею на двох рівнях, з гаражем. Ну, й на здоров’я! Інша справа, що постає запитання, чи можуть робітники цього підприємства хоча б наблизитися до такого достатку. Не всі навіть заможні витримують заданий темп. Так, недавно довелося побачити недобудований особняк, виставлений на продаж. Загальна площа цієї будови — 380 квадратних метрів, з них 160 — житлової. Як казали потенційні покупці, тут треба, не замислюючись, відразу викласти 30 тисяч доларів. Ось такі масштаби. Однак людям середнього достатку, на жаль, не по кишені розкішні квартири. За бюджетні кошти в Луцьку будується 30 квартир малосімейного типу — і цим все сказано, як держава дбає про житло для народу. У Києві, де банки дають кредити під 12—15 відсотків, де «крутяться» великі гроші, де діє така потужна організація, як «Київмістобуд», вартість одного квадратного метра житла при будівництві коштує від 300 до 1000 доларів. Відгомін того подорожчання — на всю країну. 2. БАР — НЕ МІСЦЕ ДЛЯ УКЛАДАННЯ КВАРТИРНИХ УГОД Напевно, найбільш вигідне шахрайство сьогодні процвітає на квартирному ринку. У редакцію надійшов лист від лучанина, в якому він розповідає, як у нього виманили квартиру. Справа поки що «крутиться» в судах, потребує детального принципового вивчення. Але все ж про деякі цікаві методи видурювання житла уже можна говорити, бо це типове явище в місті. У листі патетично мовиться, що «до мого батьківського спокійного помешкання упхалася нечиста сила». Простіше кажучи, завітали цигани, щоб нібито найняти кімнату для тимчасового проживання. Напевне, за господарем велось якесь спостереження. Через свою довірливість він запросив їх до хати, а згодом зайшла мова про обмін на ківерцівську квартиру, куди чомусь разом всі поїхали. Згодом спілкування проходило в барі «Лагуна». Як пише чоловік, він після того прокинувся... на п’ятому поверсі двокімнатного житла в Рівному. Як йому пояснили, він «вимкнувся», але перед тим багато що пообіцяв. Далі вже все відбувалося начебто за законами детективного жанру. За словами скаржника, під погрозами і побоями його заставили підписати розписку «про згоду продати батьківський спадок», пообіцяли йому знайти однокімнатне житло. Згодом силою утримували його в Ківерцях, виманили доручення на право вести купівлю-продаж. Він утік, звернувся в міліцію, але йому не допомогли. Зрештою житло продали, його виписали з власної квартири... в Цумань, оскільки відбулася купівля-продаж його «батьківського спадку». Тепер ось судяться. Повторюємо, очевидно, ця історія потребує скрупульозного, не формального з’ясування усіх подробиць з боку правоохоронних органів: де чоловік що і як підписував, і чи справді під тиском та мало не «тюремним» утриманням в Ківерцях. Але скажіть, будь ласка, хто з власників квартири буде вступати в якісь непевні переговори з циганами чи іншими підозрілими особами будь-якої національності, вершитиме справи в барі «Лагуна», буде їхати з пройдисвітами в Ківерці, щоб оглянути житло? Однак врахуймо, що люди бувають різні за характерами, далеко не з адекватною поведінкою і просто безпомічні в життєвих ситуаціях. Таких і шукають, «вираховують». Методи у шахраїв різні: від «безкорисливої» допомоги до залякувань. Мета — виманити доручення на розпорядження житлом. Нерідко приводом для залякування служить заборгованість власника по квартплаті. Для заволодіння житлом нерідко використовуються договори довічного утримання самотніх людей. Розповідають, що опікуни спеціально потурають алкогольній залежності самотніх людей, плетуть боргові сіті тощо. Тобто заганяють власника квартири в заздалегідь розставлену пастку. Що радять професіонали-правознавці? Зрозуміло, що ніяких «Лагун», ніяких підозрілих контактів, ніяких задушевних бесід не повинно бути при вирішенні житлових питань. Але коли вже чоловіка «обставили», наче на мисливських загінках дичину, то треба виходити, принаймні, на прокурора. Останньою інстанцією завжди залишається нотаріус, котрий дуже ризикує, якщо буде помічений в блудочинстві, і тому недаремно при ділових операціях, укладанні угод він декілька разів перепитує, чи когось з договірних сторін не примушували, не погрожували, чи все відбувається добровільно. Тож є завжди шлях до відступу, якщо ще людина не зломлена морально чи фізично. Пригадується анекдот, який розігрують сатирики в поставленій сцені, коли нахабний опікун приходить до людини похилого віку, впевнений, що квартира незабаром йому дістанеться. Оглянувши розкішну квартиру, кілька фотографій над ліжком, на всяк випадок цікавиться: «Це ваші вже покійні родичі?» Дідусь побожно схиляється в пошані і відповідає: «Ні, це все мої колишні опікуни, царство їм небесне». Тож будьте самотні, старенькі, такими твердими фізично і стійкими морально та не піддавайтесь психологічному впливу будь-яких загребущих опікунів чи замаскованих шахраїв. Найкраще, коли про ваші сумніви знатимуть доброзичливі сусіди, працівники соціальної сфери, дільничний інспектор міліції. Так безпечніше. Олександр НАГОРНИЙ.