«Я тримав у руках кулю, яка вбила мого сина» (Фото і відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.69 € 30.01
«Я тримав у руках кулю, яка вбила мого сина» (Фото і відео)

Волинь-нова

«Я тримав у руках кулю, яка вбила мого сина» (Фото і відео)

У неділю в Олиці Ківерцівського району відбувся фінальний етап 4-го Кубка футбольного турніру пам’яті Героя Небесної сотні, Героя України Івана Тарасюка

Відеоогляд турніру:



Вражень була гора: дев’ять команд з усіх куточків району (на чолі колективу з Дерно – поранений майданівець, а тепер сільський голова Олександр Гуч), запекла боротьба, провал фаворитів, драматична серія пенальті, суперпас і золотий гол на останніх секундах фінального матчу…


Але головне відчуття від побаченого – це було більше ніж футбол. Уже четвертий день із голови не виходять слова, які я чув протягом тих кількох годин, поки тривав турнір. Хтось когось обводив, йшов у підкат, витягував «мертві» м’ячі, забивав голи, а він, водночас підтримуючи хлопців, говорив-говорив-говорив. Футбол – і біль. Футбол – і син. Біль. Син. Говорив батько Івана – Микола Тарасюк


 


Олександр ЗГОРАНЕЦЬ, головний редактор газети «Волинь-нова»


 


… – А чому ви так довго не телефонували? – Микола Ігорович обіймає мене міцно і пропускає повз вуха чесне пояснення, що номери у мобільному при оновленні картки мають здатність пропадати. – Я вже вас виглядав. Сам вранці тільки повернувся з Тернополя, туди на три дні з’їхалися на Всеукраїнську прощу рідні Небесної сотні. Дуже гарний був прийом. У Збаразькому замку відкрили погруддя Устиму Голоднюку та Назару Войтовичу, були в Зарваниці… Ще на сьогодні заплановані були заходи, але я кажу: «Не можу, вертаюся, бо в неділю фінал турніру на Кубок пам’яті мого сина». Все одно запізнився. Приїжджаю, а наша Олика вже «горить» Дерну – 1:3. Кажу: «Хлопці, ви що? Ану вперед!» І, знаєте, виграли! 7:4!



Сьогодні до мене підійшла одна дівчина і сказала: «А ваш син мені квіти дарував»… Я її обійняв. Може, нашою невісткою була б…



…Нас поєднали наші загиблі діти. З тими батьками ми вже як рідні. Знаємо, в кого які новини, що кому болить... Нас кілька разів викликали до Києва на допит у справі про розстріл Небесної сотні. Адвокати підозрюваних ведуть себе дуже зухвало. Таке враження, що це не їхні підзахисні, а ми винні в тому, що вбили наших синів… Дехто з батьків не витримує і каже: «Припиніть нас принижувати!» Сергія Мерчука, того, що зараз начальник Рівненської патрульної поліції, ще нібито й не викликали на допити. А він же там перший витягував хлопців з-під куль. На його руках умирали… Яка він хороша людина!



…Чув, що ваш Роман Флішаровський тяжко захворів… Передавайте йому привіт. Ви ж разом із ним привозили в Олику зірок футболу – і Миколу Кльоца, і волинського Марадону Андрія Федецького… А сьогодні бачу є Андрій Розтока – паралімпійський чемпіон. От вони справді на полі викладаються до останнього, не те, що здорові спортсмени… Знаєте, я знайшов спонсора на турнір – він виділив три з половиною тисячі призових. І називати себе заборонив. Каже, Бог і так бачить, важливо, що хлопці в цей час не сидітимуть у барах.



…Ми хоч на нашого Іванка надивилися, коли хоронили. Красивий такий лежав у труні. Як живий… А зараз багато хто синів ховає по частинах… Впевнений, Іванко неодмінно був би на Сході. Він жив Україною. Коли служив у Новомосковську на Дніпропетровщині в армії, командир змушував переходити на російську. А він – ні за що не хотів: «Це ви маєте українською говорити» – «Ну ти й бандерівець», – каже йому командир. «Зате не москаль», – відповів син…
Щоразу, коли приходжу сюди до нього, кажу: «Іванку, ти тут на могилках повинен бути єдиним солдатом. Захищати, щоб ніхто з наших хлопців, які зараз на Сході, не потрапив сюди…» Я й сам хотів записатися в АТО. Але син прийшов уві сні і сказав: «Тату, ти маєш охороняти маму…»



…Я тримав у руках ту кулю, яка вбила нашого Іванка… Вона влучила в сонну артерію, а потім прошила легені. Я тоді кричав у слухавку: «Робіть щось, ви ж медики…» З годину не міг Ірині зізнатись, що нема нашого сина. Вона так голосила! Увесь час плакала. Навіть якось Іванко приснився нашим знайомим і попросив: «Скажіть мамі, щоб вона не плакала, бо мені так боляче»… А Ірина на своєму: «Я не можу не плакати». Трохи заспокоїлась, коли поставили пам’ятник сину. На початках нам так було чорно, що здавалось, єдиний вихід – накласти на себе руки…
Але почали приходити навіть незнайомі люди і заспокоювати. Он той пам’ятний знак із дзвоном біля його могили власноруч викував і встановив Олег Михайлов із Дерна. Той, що мав псевдо Сепаратист. Проте незадовго після того він пішов добровольцем в «Айдар» і загинув… На тому знакові навіть поставлена куля з Майдану – її теж могли б долучити до справи як доказ, але, на мою думку, ніхто не зацікавлений справу розстрілу наших дітей довести до кінця.



…Я ж тоді Іванка не завіз на Майдан попрощатися. Бо дружина дзвонить і каже, що вже треба швидше доправляти додому, аби священик встиг похоронити… То самі майданівці до нас приходили. Їх так було багато… І зараз приїжджають сюди на кладовище. Сусіди казали, що якось навіть приїхала одна незнайома старша жінка і десь із півгодини стояла біля могили. А сьогодні до мене підійшла одна дівчина і сказала: «А ваш син мені квіти дарував»… Я її обійняв. Може, нашою невісткою була б…
Коли Петро Порошенко вручив мені Іванкову Зірку Героя, я повертався автобусом і йшов із київської траси додому пішки. А це десь із
6 кілометрів до нашого Залісочого. Увесь час йшов і думав: хай би я всю цю дорогу ніс свого Іванка на руках – пораненого, скаліченого, але живого. Заходжу на могилу і кажу: «Синку, навіщо мені ця Зірка Героя?»



…І чому я обрізав ту третю гілку від яблуні, яку посадили, коли Іванко народився? Залишилось дві. І нас тепер не троє, а двоє...  «Кожен із хлопців, який тут грає, мені вже як син», – сказала наша головиха Олена Іванівна (Олена Кашевська – селищний голова Олики. – Авт.). Так, навіть більше... У нас же з Ірою тепер нема дітей. А вони грають у пам’ять про того, заради кого ми жили, грають на честь нашого сина. Іванко з небес, думаю, за них радіє…
Він тоді вранці подзвонив мені з Майдану і каже: «Тату, вже почалось». Я прошу: не йди під кулі, ну зачекай хоча б із 10 хвилин. А він мені: «А як я дивитимуся в очі хлопцям, які пішли вперед?» Той телефон Іванка тепер уже мій…


…Знаю, слова: «Ваш син – Герой» не втішать Миколу Ігоровича. Але їх промовляю. На дорогу він мене по-батьківськи обіймає. І каже: «Олег Шахраюк зізнався, що поки житиме – турнір буде на честь Іванка». А мені більше нічого й не треба»…


Хлопці, юнаки і вже зрілі чоловіки, хто сьогодні когось обводив, йшов у підкат, витягував «мертві» м’ячі, забивав голи, вибачте, що подаю про турнір лише статистичні цифри. Бо ви сьогодні зробили (і робите вже 4-й рік поспіль) більше, ніж просто граєте у футбол. Ви вшанували пам’ять Людини, яка, щоб захистити Гідність країни, кинулась під кулі беркутівців на Майдані. І ця Людина жила не в космосі, а поруч із вами, більше того – стояла на воротах, в які ви сьогодні намагалися влучити. Голкіперові ФК «Олика» Іванові Тарасюку було лише 21…
А Герої не вмирають, поки вони живуть у наших серцях. І я аплодую Олегу Шахраюку і його хлопцям із ФК «Олика», які в неділю принесли Кубок переможців на могилу свого воротаря. Дякую за більше ніж футбол.



Селищний голова Олики Олена Кашевська і паралімпійський чемпіон-2004, радник луцького міського голови Андрій Розтока вручають Кубок чемпіонів капітану ФК «Олика» Олегу Шахраюку.



Іван Тарасюк тепер на воротах у команді Небесної сотні…



Футболісти з Олики татові Героя: «У нашій перемозі – і ваша заслуга».



Після завоювання Кубка футболісти ФК «Олика» одразу поїхали на могилу свого воротаря.



«Іванку, люди про тебе не забули». 


4-й Кубок пам’яті Героя Небесної сотні, Героя України Івана Тарасюка


(Табло турніру)


Попередній етап
Група «А» (матчі відбувалися в Олиці):


ФК «Липне» – ФК «Жорнище» – 3:2,


ФК «Хорлупи» – ФК «Липне» – 3:1,


ФК «Жорнище» – ФК «Олика» – 0:6,


ФК «Олика» – ФК «Липне» – 3:0,


ФК «Жорнище» – ФК «Хорлупи» – 0:4,


ФК «Хорлупи» – ФК «Олика» – 2:3.



 


Група «Б» (матчі відбувалися в Дідичах):


«Колос» (Ківерці) – ФК «Дідичі» – 5:1,


«Атлетік» (Цумань) – ФК «Дерно» – 0:0,


ФК «Дубище» – ФК «Дідичі» – 3:0,


ФК «Дерно» – «Колос» (Ківерці) – 3:3,


«Колос» (Ківерці) – «Атлетік» (Цумань) – 2:1,


ФК «Дідичі» – ФК «Дерно» – 0:3,


ФК «Дідичі» – «Атлетік» (Цумань) – 3:0 (технічна поразка),


«Колос» (Ківерці) – ФК «Дубище» – 0:4,


ФК «Дубище» – «Атлетік» (Цумань) – 3:0 (технічна поразка),


ФК «Дерно» – ФК «Дубище» – 1:0.




1/2 фіналу:


ФК «Олика» – ФК «Дерно» – 7:4,


ФК «Дубище» – ФК «Хорлупи» – 3:1.


Матч за 3-є місце:


ФК «Дерно» – ФК «Хорлупи» – 2:2 (у серії пенальті – 7:8).


Основний час:


 


Серія пенальті:



Фінал:


ФК «Олика» – ФК «Дубище» – 3:1.



Церемонія нагородження:


 


Найкращі гравці турніру-2017:
Воротар – Олександр Бортнік (ФК «Хорлупи»).


Гравець – Дмитро Лінник (ФК «Дубище»).


Бомбардир – Олег Шахраюк (12 голів, ФК «Олика»).


Призи від газети «Волинь-нова»:
Найкращі гравці: Олег Сілюк (ФК «Дерно»), Олег Яцюк (ФК «Хорлупи»), Юрій Лінник (ФК «Дубище»), Дмитро Кутецький (ФК «Олика»).
Приз за суперпас – Петро Оксенчук (ФК «Олика»).
Найактивніший уболівальник – Олена Кашевська (селищний голова Олики).




P.S. Натхненний організатор турніру Олег Шахраюк дякує Олицькій селищній раді, Федерації футболу Ківерцівського району, «Волинській універсальній компанії» за допомогу у проведенні змагань.


Фото Олександр ПІЛЮК і Олександр ФІЛЮК.


Відео Олександр ПІЛЮК.


P.P.S. Зворушливий фільм про Івана Тарасюка відзняли наші колеги з Волинського телебачення. Це треба дивитися, щоб пам’ятати – https://www.youtube.com/watch?v=Og6c8XvGBvI :