За пам’ятник Тарасу Шевченкові у Горохові з його автором розраховувались 13 років

Леся ВЛАШИНЕЦЬ
Отож, скільки всього грошей місто заплатило за творіння бронзового Пророка, якого обнародували 19 травня 2004 року? Пристрасті навколо останнього чималого платежу  (153587 гривень) розгорілися цьогоріч із новою силою на 12-ій сесії Горохівської міської ради, яка відбулася якраз напередодні Шевченківських днів. До неї Василь Рижук уже отримав із бюджету міста  460 тисяч гривень.  Востаннє розраховувалися 179 тисячами  гривень у липні минулого року.  Тож на сесії депутати спробували зробити серйозний виклик Василеві Рижуку, з обуренням заявивши: «Скільки можна?»  В емоціях дехто дорікав обранцям, які керували в місті 12 років тому за  те, що погодилися з вартістю пам’ятника Т. Г. Шевченку у розмірі 347,5 грн, створеного скульптором Рижуком, з його правом на отримання авторської винагороди, згідно з проектно-кошторисною документацією (при загальній вартості об’єкта в 541,5 тисяч гривень   вона становила 309 тисяч гривень). Мовляв,у у 2000-их  роках такі суми  мала б бачитися фантастичною для міського бюджету.

Василь Рижук уже отримав із бюджету міста 460 тисяч гривень. Востаннє розраховувалися 179 тисячами гривень у липні минулого року. Тож на сесії депутати спробували зробити серйозний виклик Василеві Рижуку, з обуренням заявивши: «Скільки можна?» 

Не дочекавшись від міської ради задокументованих грошей, Василь Рижук звернувся до суду. Сприяння у їх виплаті просив у покійного голови облдержадміністрації Бориса Клімчука, обіцяв позиватися у Європейський суд і оголосити безстрокове голодування…  На довголітній драбині судового процесу програв лише перший позов. Потім із рішень суду, листування та інших паперів, які складав у сейфі Горохівський міський голова Віктор Годик, і в яких пам’ятник Кобзареві з роками ставав все ціннішим, нащадки отримали важкенький двотомник.  Земляк ретельно рахував не лише основний борг, а й  інфляцію (це ще 82 тисячі гривень)… 
Спокутувати помилки попередників довелося нинішньому меру, який ще й їздив аж у столицю і заручився словом тодішнього нардепа Сергія Бондарчука про повну сплату обіцяного авторові бронзового погруддя, і  депутатам, міській раді та горохівчанам, яким у свій час треба було приймати рішення «Платити – не платити», працювати зі заблокованими рахунками і віддати в рахунок боргу два автомобілі «Жигулі» та факс, які значилися на балансі міської  ради. Прикро, напевно, і самому Василеві Андрійовичу, що вимагаючи у земляків грошей, відсуджених аж у Верховному суді України, він утратив звання Почесного громадянина Горохова, яким горохівчани з вдячністю удостоїли його у 2005-му році і з  осудом позбавили у 2011 році. І що задля розрахунку з ним чудове погруддя тричі безрезультатно виставлялося для продажу на аукціон...
Неприємно і меру, що, як мовиться, ні за що, ні про що «нажив»  через такий «спадок»  криміналу. На жаль, у історії становлення гарного пам’ятника Кобзареві у центрі Горохова було багато негативу, з якого мали б зробити висновки обидві сторони: перш ніж щось замовляти, потрібно знати ціну об’єкта і  перш ніж щось робити, потрібно мати гарантії, що тобі оплатять твою працю. А це забезпечується шляхом підписання договору з обумовленням точної суми. Такого не було. Бо повну вартість роботи визначали тоді, коли пам’ятник уже був зроблений.
… Отож, повторюся, що 153587 гривень зодчому скульпторові Василеві Рижуку  вже перераховано.  Себто, автор пам’ятника Т.Г.Шевченку у Горохові вже отримав усю суму грошей, якою оцінив   бронзового Кобзаря. Горохівчани тому радіють по-своєму: одні - жартуючи, інші – ні, кажуть, що за більш, ніж 600 тисяч гривень, заплачених із бюджету міста, погруддя  бачиться їм золотим.