Президента польського міста Холм Криштофа Грабчука можна вважати “хрещеним батьком” дружніх стосунків між Ковелем та Утеною...
Президента польського міста Холм Криштофа Грабчука можна вважати “хрещеним батьком” дружніх стосунків між Ковелем та Утеною – невеликим окружним центром у східній частині Литви, містом-побратимом Холма. Саме на території Польщі із литовцями у ковельчан й зародилися товариські стосунки, які вже переростають у тісне співробітництво. На цьогорічне свято міста до Ковеля приїхала погостювати делегація із Утени на чолі з мером Альвідасом Катінасом. Не забули прибалтійські друзі й запросити ковельчан до себе.
МИТНИЙ БЮРОКРАТИЗМ Поляки долають на своєму шляху до Утени приблизно 800 кілометрів. Можна, звичайно, звернути навпростець через Білорусь, але вони нарікають на надмірну прискіпливість митників та прикордонників “бацькі” Лукашенка. У цьому пересвідчилася, як то кажуть, на власній шкурі офіційна делегація із Ковеля. Такого махрового бюрократизму, який сябри проявляють до іноземців, у цивілізованій Європі, напевно, не побачиш. Цілих п’ять хвилин людина непевного віку і статі у будці вивчала мої документи, намагаючись розгледіти в моїй скромній персоні якогось нехорошого чоловіка. Потім прапорщик з очима-рентгенами шукав моє ім’я у товстому журналі. Він витер рукавом піт з чола і віддав закордонний паспорт, бо в спеціальному каталозі я не значився. І так з кожним, хто хоче в’їхати або виїхати з цієї дивної країни. НА ГОСТИНАХ У ПОСЛА У Вільнюсі нас гостинно зустрів Надзвичайний і Повноважний Посол України у Литовській Республіці Борис Климчук, якому секретар Ковельської міської ради Григорій Бойчук та завідувач відділом внутрішньої політики Антоніна Комісарук подарували від громади міста залізничників сувенір. Борис Петрович не приховував емоцій, казав, що дуже радий побачити далеко від дому знайомі обличчя. Пригостивши кавою, він подарував нам по одному примірнику першого у світі українсько-литовського розмовника, який ще пахнув друкарською фарбою. 130-сторінковий посібник уклали українські науковці Анатолій Непокупний і Аушрялє Тараненко за ініціативи та підтримки Посольства України у Литві. До речі, розмовник віддруковано у Волинській обласній друкарні. Вже коли ми повернулися на батьківщину, то в українській амбасаді у Вільнюсі відбулася презентація видання за участю ініціатора проекту Бориса Климчука та першого віце-спікера сейму Литви Чесловаса Юршенаса. - Багатовікова історія відносин українського і литовського народів знає чимало блискучих прикладів взаєморозуміння, поваги та духовного єднання, – говорить Борис Петрович. – Саме на литовській землі 1619 року було надруковано “Граматику” українського мовознавця Мелетія Смотрицького, яка заклала основи підручників із ряду слов’янських мов. Відтак глибокий інтерес українців до Литви не є випадковістю чи сприятливим збігом історичних обставин. І нині нас цікавить, як живе, які проблеми вирішує та які здобутки має наш традиційний партнер – Литовська Республіка – в єдиній Європі. Постійний політичний діалог, що відбувається між нашими державами від часу набуття незалежності, йде на користь обом народам, а двосторонні контакти на найвищому рівні успішно доповнюються по-справжньому народною дипломатією – дружніми зв’язками між громадянами, науковими та навчальними закладами, творчими колективами тощо. І ми щиро радіємо успіхам наших литовських друзів. Борис Климчук сказав, що складає глибоку подяку всім тим, хто долучився до благородної справи підготовки та видання цієї книги, яка, він переконаний, стане надійним помічником та порадником для всіх тих, хто має намір відвідати Литву, вивчає історію та культуру древньої “Землі Марії”, підтримує бізнесові контакти чи просто зацікавився сьогоденням “бурштинового краю”. Як каже литовське прислів’я: “Вивчив слово – знайдеш дорогу”. За кавою Борис Климчук розповів ковельчанам про наше представництво у Литві, а потім зробив екскурсію його апартаментами. На робочому столі посла я помітив свіжий номер “Волині”. Як зізнався господар просторого кабінету, він дуже добре знає, чим живе сьогодні Волинь і з оптимізмом дивиться у завтрашній день. Після вступу Литви до Євросоюзу кількість туристів у країні збільшилась десь на чверть. За інформацією єдиної тут національної щоденної газети на російській мові “Республіка”, конкретних даних про те, скільки туристів за вісім місяців цього року відвідало Литву, немає, однак відомо, що організатори турпоїздок обслужили на 20-30 відсотків більше мандрівників, ніж торік. Планується, що цього року Литва отримає від туристів близько 2 мільярдів литів доходу (на наші гроші – 4 мільярди гривень), що становитиме майже 2 відсотки національного валового продукту, а за 10 років його частка зросте не менше, ніж в п’ять разів. Збільшується й потік з України. До Литви зараз охоче їдуть представники влади та бізнесових структур, артисти. У Вільнюсі якраз очікували на приїзд Волинського народного хору. Має тут своїх ділових партнерів ЗАТ “Волинський шовковий комбінат”. Тісно співпрацює з литовцями одна із гімназій міста Луцька. НА СВЯТО СМАЖИЛИ БАРАНА Наш добрий знайомий мер Альвідас Катінас жартував, що ми привезли на свято до Утени хорошу сонячну погоду. Вересень – місяць у Литві дощовий, тому городяни навіть думали перенести день свого міста десь на серпень. Але на цей раз не прогадали. Під безхмарним небом і ковельський коровай литовцям був смачніший. День міста в Утені розпочався з урочистого засідання районної ради, на якому, окрім депутатів, були присутні офіційні делегації з Ковеля та Холма, торговий аташе українського посольства Петро Маснєв, який в ці дні опікувався ковельчанами. Треба було бачити, з якою гордістю всі без винятку литовці співали свій державний гімн. Нам треба вчитися так любити свою батьківщину, не на словах шанувати національні символи, проявляти патріотизм. Напередодні свята визначались переможці серед городян у кількох номінаціях – освіті, спорті, культурі, громадській діяльності. Всі вони отримали з рук мера дипломи та премії – по 743 лита (1486 гривень). Не більше і не менше: скільки місту років – стільки й литів отримуй! Святкова феєрія проходила біля культурного центру, навколо якого розмістилися кілька величезних надувних дитячих атракціонів, численні торговельні точки. Литовські військові, яких прийняли до НАТО, демонстрували свою техніку та зброю. Маючи таку чудову нагоду, я прицілився з гранатомета ще радянського виробництва. Мені, колишньому військовозобов’язаному, цікаво було посидіти за кермом камуфльованого ГАЗ-66 та одягнути натівський берет. Після цього ми пішли туди, де шкварчало і диміло. Свою продукцію представили всі сільські ради, що входять до складу Утенського району. Гостей частували пивом, юшкою, а пізно ввечері ще й баранячим м’ясом. Молодого барана місцеві гурмани смажили дуже старанно. Звична для нас виїзна торгівля відрізнялася хіба тим, що в Утені серед цього людського моря взагалі не продавали спиртного. Можна було купити лише пиво до шашлика. Лотки із сувенірами працювали аж до ночі. Литовці – люди виховані, а тому випадків, щоб хтось там під ліхтарем “привласнив” собі якусь дрібничку, тут вже давно не пам’ятають. В Утені проживає 33,8 тисячі мешканців. У місті виробляються лабораторні електропечі, трикотаж (литовці співпрацюють із Червоноградом), будматеріали, добре розвинута харчова промисловість. Але найбільше у Литві знають місцеве пиво “Утенос”. Тутешній пивзавод разом із аналогічним підприємством у Клайпеді, залучивши іноземні інвестиції, не так давно створили потужний концерн, який в рік виготовляє продукції на 80 мільйонів литів. На цього монополіста припадає 93 відсотки всього литовського пива. Ярослав ГАВРИЛЮК. Утена—Вільнюс—Ковель. (Закінчення буде)
