Олег мав кілька коханок, і всі школярки. Тепер же намагався згвалтувати шестирічну дівчинку...
РОЗМОВА БІЛЯ ЗЕЛЕНОГО ГАРАЖА Людмила Козачук із шестирічною донькою Олею та подругою Тамарою Зінкевич того дня навідалися на луцький Старий ринок. Блукали там довгенько, купили харчів, дитині солодощів. — А тепер поїхали до мене,— запропонувала Тамара. Людмила з донькою погодилися. На зупинці сіли в тролейбус. Коли під’їжджали до центрального універмагу, Людмила сказала: — Я тут вийду... Поблукаю ще по універмагу, може, щось виберу з одягу. А ви їдьте додому. — Мамо, тільки довго там не будь,— попросила донька. — Через годину знову буду з тобою,— пообіцяла мати. Вийшла з тролейбуса, помахала рукою доньці, котра притулилася носиком до віконного скла, й подалася до універмагу. Через кілька хвилин Оля була вже у квартирі тьоті Тамари, котра проживала на вулиці Коновальця. Спочатку тихенько гралася, потім попросилась: — Я вийду на подвір’я. — Добре... Тільки від хати далеко не відходь. Погуляй собі, доки мама приїде,— дозволила Тамара. Оля вдягнулася й вийшла з хати. Поруч була військова частина. Дівчина стала біля металевої загорожі й дивилася, як на полі марширують солдати. Стояла довгенько, навіть трішки змерзла. Поблизу нікого не було. Лише якийсь дядя кілька разів пройшов біля неї. Вдягнутий був у сіру куртку та сірі джинсові штани. Оля, напевне, взагалі не звернула б на нього ніякої уваги, якби той несподівано не зупинився біля неї. Постояв трішки, оглядаючи дівчинку, потім запитав: — Ти чого тут стоїш? — Дивлюся на солдатів... Бачите, як гарно вони ходять один за одним. — Звичайно, бачу... А як тебе звати? — Оля... — А мама твоя де, що ти так довго тут сама стоїш? — Зараз під’їде сюди, тільки щось купить у магазині. — То в тебе ще багато вільного часу. Ходімо до мене в гараж, там побачиш мою автомашину. Може, й покатаємося на ній,— запропонував дядя й кивнув на зеленого кольору споруду, в якій були напіввідчинені двері. — Ні, мама зараз повернеться й почне мене шукати, – не погодилась дитина. — Значить, не хочеш покататися? — Не хочу... Як прийде мама, тоді... Незнайомець раптом взяв Олю за ліву руку, правою обхопив її тільце, затуливши одночасно рота, аби не кричала, й поніс у гараж. Оля щосили пручалася, але той не звертав на неї ніякої уваги. Він заніс дівчинку всередину гаража й прикрив за собою двері... ПИЯКИ У МІСЬКОМУ ПАРКУ Була середа. Лучанин Олег Литвин із самого ранку вийшов у місто на прогулянку. Повільно брів проспектом Грушевського, кидаючи погляди в різні боки. Нікого із знайомих не було. Хотілося похмелитися. Неподалік бару “Савана”, нарешті, побачив друзів по чарці Германа та Олександра. Ніхто з них ніде не працював, отож, вільного часу вистачало. — Куди мандруєш?— запитав Герман у Литвина. — До найближчого бару,– посміхнувся Олег. — Та бар же перед тобою!— кивнув Олександр на вхід до “Савани”. — Заходь туди й вибирай, що душа забажає. — У бари ходити не з нашими кишенями. Там усе дороге. — Який же вихід? — Такий, як завжди. Скинемося по кілька гривень та й купимо спиртного у магазині,– порадив Олександр. Чоловіки подалися до найближчого гастроному. Грошей вистачило на дві пляшки горілки та на пиво. — А закушувати чим будемо?— запитав Герман. — Рукавом... Хіба тобі вперше?— пожартував Олександр. Вирішили, що найкраще розпити горілку та пиво в парку імені Лесі Українки. Ніхто не заважатиме. Туди й попрямували. Вмостилися серед кущів на одній з лавочок. Було прохолодно, то й любителі прогулянок у парк не поспішали. Чоловіки налили горілки у пластмасові склянки й почали грітися. У розмовах час збіг швидко. Опорожніли й усі пляшки. Герман сказав, що поїде до своєї дівчини. Олександр поспішив додому. — Мене також досі мати чекає,– зітхнув Олег. Усі троє розійшлися в різні боки. Литвин пішов не до матері, як обіцяв, а забрів ще в бар на вулиці Дубенській. Пив і там горілку та пиво. Вийшов звідти зовсім п’яний. Автобусом поїхав додому, але вирішив, що буде відлежуватися не в хаті, а в гаражі. Туди й попрямував. Неподалік від металевої загорожі помітив дівчинку років шести, котра там стояла самотня й щось розглядала. Нікого із дорослих біля неї не було. Отруєний алкоголем мозок, підказав двадцятисемирічному п’яниці, що дитину можна згвалтувати. Він силою заніс її в гараж, запхав на заднє сидіння автомобіля. Сів поруч й почав дитину роздягати, потім роздягнувся сам. Оля закричала. — Замовчи, бо зараз задушу!— погрозився пияк. Дитина злякалася й замовкла. Всі спроби Литвина згвалтувати Олю виявилися невдалими. Перешкодила надто велика доза спиртного, яку він висмоктав того дня... «ОЛЕГ, ВОНА ЩЕ ДИТИНА…» Під час чергової невдалої спроби Литвина зайнятися сексом у двері гаража хтось голосно постукав. Зайшла шістнадцятирічна Настя, котру він вранці проводив до приміщення школи. Вона уже неодноразово мала з ним інтимні стосунки. Олег навіть обіцяв одружитися з нею. Виявилося, що п’яний Литвин забув замкнути двері гаража. Гвалтівник був на задньому сидінні лише в трусах. Поряд сиділа дівчинка. На ній була майка та колготки. Обличчя було заплакане. Вона весь час схлипувала. — Що ти робиш, Олег? Це ж дитина. Її ось тут неподалік твого гаража, розшукує мати,— повідомила Настя. Вона почала швидко вдягати Олю. Натягнула на неї штани та светр, витерла мокре обличчя. Литвин сидів мовчки, певне, й сам перелякався, довідавшись, що мати дівчинки десь поряд. Потім похапцем також почав одягатися. Настя взяла дитину за руку й вивела з гаража. Неподалік зустріла її матір. Людмила кинулась до доньки: — Де ти була?.. Що сталося? Оля почала плакати. — Хто завів дитину в гараж і навіщо?— запитала Козачук уже в Насті. — Я нікого не бачила й нічого не знаю,– відмахнулася школярка. — Вивела дитину з гаража, бо почула, що там хтось плаче. Уже в хаті, трішки заспокоївшись, Оля розповіла матері про пригоду, що сталася з нею біля гаража та в гаражі, про незнайомого дядю, який заніс її туди й намагався зробити їй боляче. Козачук, вислухавши доньку, одразу потелефонувала в Луцький міський відділ внутрішніх справ... Олега Литвина того дня не розшукали, бо, злякавшись, він втік на дачу в село Озерце. Наступного ранку, протверезівшись, сам прийшов у міліцію. Під час розслідування спроби згвалтування дитини виявилось, що Олег, незважаючи на молодий вік, уже хронічний алкоголік. З друзями часто пиячить, а коли сп’яніє, за їх же словами, стає дурним і агресивним. Був одружений, але два роки тому розлучився. — Ми не зійшлися характерами, – пояснив Литвин слідчому. Тепер його тягне до неповнолітніх дівчат. Чому не до дорослих? — Для мене шістнадцятирічна вже стара, – заявляє цілком серйозно. Олег мав кілька коханок, і всі школярки. Тепер же намагався згвалтувати шестирічну дівчинку. Литвин давно ніде не працює, хоча має спеціальність маляра-штукатура. Живе за рахунок матері. Певне, звик уже. Горілка, як руйнівник, вплинула на його мозок, бо чим ще, як не психічним розладом, можна пояснити, що він кілька разів намагався вистрибнути з балкона та вікна, коли мати не давала йому грошей на спиртне чи ключів від автомобіля. Отож, мозок хворий. Це підтвердила й судово-медична експертиза. Зокрема, у Литвина виявлено ознаки тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності. Виходячи з цього, Луцький міськрайонний суд виніс постанову: застосувати до Олега Литвина примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом. З далекої давнини до нас дійшов мудрий вислів: “Якщо Бог хоче грішника покарати, то забирає у нього в першу чергу розум”. Леонід МІЛІЩУК, Володимир КАЛИТЕНКО.
