Добрий день, пані Катерино! Вашу рубрику “Любить! Не любить!” можна порівняти з кущем калини у лузі, до якого приходять одинокі серця, щоб вилити свій сум або ж відкрити найпотаємніше. Про таке найпотаємніше я хочу розповісти...
Добрий день, пані Катерино! Вашу рубрику “Любить! Не любить!” можна порівняти з кущем калини у лузі, до якого приходять одинокі серця, щоб вилити свій сум або ж відкрити найпотаємніше. Про таке найпотаємніше я хочу розповісти... Зустрілися якось двоє людей. І ця зустріч стала початком їх любові. Не бралась до уваги ні посада, ні матеріальні статки, взагалі будь-що земне — були тільки чисті, щирі почуття, море ніжності, взаємна повага. Тому-то навіть доречніше сказати, що зустрілись дві душі, які линули одна до одної, незважаючи на відстань. Ділилась на двоє кожна хвилина радості, і радість ця ставала вдвічі більшою. Сум і лихо, розділені навпіл, були вдвічі меншими. У хвилини відчаю знаходилось доречне слово, яке підбадьорювало. Коли ми були разом, небо здавалось безхмарним, спів птахів веселішим, сонячне проміння особливо лагідним, і від нього обом — затишно й спокійно. У час розлуки вуста шепотіли молитву, щоб шлях видався без пригод, щоб те друге серденько не зазнало суму, і щоб його всюди супроводжувало благополуччя. Але плин часу змінив життя цих двох людей. Тихо й спокійно, без жодного натяку на суперечки вони розійшлися. Лишилася тільки відстань в сотні кілометрів між ними. І приємні спогади. Тепер у кожного своя сім’я, свої клопоти, радощі і тривоги. Пані Катерино, людина, про яку сказані ці слова, у жовтні відзначає день народження. Ваша рубрика є для мене в даний час єдиною можливістю привітати своє колишнє кохання зі святом, побажати міцного здоров’я, доброї погоди в родині і на душі. Буду вдячна, якщо до цих спогадів і побажань в дарунок надрукуєте ось ці віршовані рядки: Відцвітали сади, Достигали жита, Зустрічала людей — Все не ті, все не так. Дивна казка була І її не повернеш. Та ще й досі у снах Ти приходиш до мене. З повагою ваша постійна читачка.
