І знову Край мій — на розпутті,
Де з болю виросли хрести...
Мріє, не зрадь! Леся Українка. І знову Край мій — на розпутті, Де з болю виросли хрести. Немає спину каламуті, Хоч Бог зорю нам засвітив. Ще лине брех за межі Краю, За межі глузду й світлодня, На пісню волі рине зграя, Зловісна зграя вороння. Безбожно лають на вкраїнця, Що поклик нації почув, Службовий чин з тавром партійця І стопродажний писарчук. Недужим духом їм, лукавим, Іще й донині невтямки, Що нам путі з ганьби й неслави Давно накреслили віки. Тепер Всевишній кличе знову Нас рідній долі підмогти, Скріпити правдою основу, Яку нам Серпень освятив. За українця, брате, сестро, Сердець віддаймо голоси, За долю гідності і честі, За день з роси, а не сльози. Печуть нас, ранять аж до крові Тринадцять літ оман і змов, Але не вбита наша совість, Не вбиті віра і любов. Вже повні соромом по вінця Прожиті в смутості роки. Тому за нашого вкраїнця Проголосуймо, земляки! Невже і досі нам блукати В імлі з печаллю на чолі? За сад вишневий коло хати, За хліб на кожному столі Проголосуймо. Синь осіння В серцях надією цвіте На воскресіння і спасіння, На жниво долі золоте. І тополино, й журавлино, Красою нив, лісів, озер Благаю: краю, Україно, Не зрадьмо мрії хоч тепер! Василь ГЕЙ.
