Останньому гончареві із Кульчина Володимиру Ковальчуку виповнилося 75 літ, а учнів у майстра так і нема...
Останньому гончареві із Кульчина Володимиру Ковальчуку виповнилося 75 літ, а учнів у майстра так і нема До ювілею майстра народної творчості Володимира Ковальчука була приурочена виставка «Щоб не зупинився гончарний круг», відкрита нещодавно у Волинському краєзнавчому музеї. З неї можна довідатися про розвиток гончарного промислу, починаючи із неолітичної доби, а також про той шлях, який проходить глина від її видобування до виготовлення гончарних виробів та їх випалювання у спеціальних горнах. Тут представлені вироби кульчинських гончарів від 30—40 років минулого століття до наших днів, а також роботи самого ювіляра. Це глечики різноманітних форм, макітри, горщики, підвазонники. Та найбільш пам’ятною була можливість поспілкуватися із самим майстром — людиною мудрою, розважливою, роботящою й по-справжньому закоханою у своє ремесло. — Якби ж було кому город обробляти, то я б із тої глини не вилазив, — щиро зізнається майстер. Володимир Ковальчук — гончар потомствений, у цьому ремеслі кохалися і батько, і дід. Тож з дитинства придивлявся, всотував премудрості спілкування з глиною, аби вона ставала слухняною, набирала потрібної форми. Був щасливий, коли батько доручив зробити покришку до горщика. У батька була своя філософія: «Як зробиш покришку, то й горщик вдасться». Ще й досі як дорогу реліквію береже батьків гончарний круг. А свій власний перший виріб виготовив 55 літ тому. Сьогодні важко повірити: ще не так давно, по війні, у Кульчині була лише одна сім’я, котра не займалася гончарством! Нині ж Володимир Ковальчук удостоївся не вельми приємного титулу останнього кульчинського майстра. Діти й онуки пішли в життя іншими шляхами. А серед тих, хто намагався перейняти у нього секрети ремесла, по-справжньому одержимих не виявилося. — Прийдуть молоді, роздивляться, що і нелегка то справа, і брудна, і не кожному в руки дається, та й шукають легшого хліба, — зітхає майстер. І самому йому, хоч як душа рвалася до тої глини, займатися улюбленою справою доводилося лише тоді, коли випадала вільна хвилинка. Адже все життя пропрацював у колгоспі, та й власну господарку доводилося порати, бо ж інакше як у селі виживеш? То колись предки-гончарі їздили селами й міняли свої горщики та макітри на зерно: скільки вміститься зерна у горщик — така й плата. Радянська влада всіх зігнала до колгоспу, обклала ремісників податками, а результат — відомий. Із цілого потужного осередку кульчинських гончарів зостався один-єдиний... Володимир Юхимович — активний учасник фольклорно-етнографічних свят, виставок декоративно-ужиткового мистецтва у Києві, Львові, Луцьку, Рівному... На першому республіканському симпозіумі гончарства в знаменитій Опішні Полтавської області волинянин був нагороджений дипломом і отримав другу премію за збереження традицій у народному мистецтві. У фондах обласного краєзнавчого музею є кілька десятків робіт майстра, серед яких і такі, що стали уже рідкісними: горщики-двійнята і трійнята, баньки з дуже вузеньким горлом, виготовлення яких міг освоїти не кожен гончар. Дотепер, тільки-но задимить горно Володимира Юхимовича, сусіди прибігають, аби замовити його вироби для себе і для знайомих... Нині вже й не всі знають, що горщик має «пектися» цілих 12 годин. Що наші предки кутю варили щоразу обов’язково у новому горщику, щоб нова пшениця вродила ще краща. І подавати цю ритуальну страву на стіл також годилося щоразу в новій мисці. Хто хоч раз скуштував — підтвердить, що страви, приготовлені у глиняному посуді, — смачніші, як і молоко, яке скисло у глиняній гладишці. А знавець історії гончарства, науковець Григорій Охріменко дослідив, що наші далекі предки знали секрети виготовлення... лікувального посуду. Вони місили глину на спеціальних настоях лікарських трав. Із ювілеєм та відкриттям виставки майстра тепло привітали директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, заступник начальника управління культури облдержадміністрації Валерій Дмитрук, голова обласної організації Спілки народних майстрів України Зоя Навроцька, кандидат історичних наук Алла Дмитренко та інші. Цікавим був виступ сільської вчительки історії Ірини Майданець, яка розповіла зворушливий переказ про появу перших гончарів у цій місцевості, про майстрів, які мали свої особисті клейма й поставляли свої вироби до княжого двору. Багато чого змінилося із плином часу. Але вічними залишилися три стихії: земля, вода й вогонь, у горнилі яких народжується рукотворне диво — горщик. Валентина ШТИНЬКО.
