Курси НБУ $ 39.22 € 42.37

ТОМУ ЩО ОБРАНИЙ — ТОМУ Й НЕЗАЛЕЖНИЙ

Нещодавно міліціонери напрочуд настійливо радили нашому кореспондентові викрити моральне обличчя цього посадовця...

Нещодавно міліціонери напрочуд настійливо радили нашому кореспондентові викрити моральне обличчя цього посадовця: начебто був за кермом автомобіля напідпитку. Чомусь вони вирішили, що саме він становить підвищену небезпеку на дорогах області. Перевіркою його діяльності на займаній посаді займається міліція різного рівня, КРУ. Кажуть, що обласна еліта налаштована рішуче і жваво цікавиться, коли ж щось знайдуть у нього. Схоже, думка у владних верхах про нього цілком сформувалась: хоч характер, як мовиться, нордичний, але чоловік некерований, політично заангажований в неправильному напрямку, впливові не піддається.
То хто ж він? Бізнесмен-тіньовик, злодій в законі, здирник від влади, рекетир, кар’єрист чи спекулянт, яких начебто дано вказівку тепер відловлювати? В тому-то й річ, що Анатолій Грицюк — депутат районної ради двох скликань, в останні роки двічі обирався головою Ківерцівської районної ради. І ось такий прискіпливий інтерес до його особи.
Але чому ж Анатолія Грицюка обирають люди депутатом? Кмітливий читач докумекає: напевне, він купляє виборчий округ з допомогою подачок, так само зваблює грішми та обіцянками депутатів районної ради. Адже таких прикладів на виборах до Верховної Ради хоч греблю гати. Але це не той випадок.
Анатолія Грицюка в останні роки обирають депутатом районної ради виборці кількох сіл колишнього колгоспу «Правда», де він чотирнадцять років головував. Тоді ж він обирався і до обласної ради. І хоча це було вісім років тому, але мешканці сіл Суськ, Славне, Звози і досі «купуються» на його кандидатуру. І це не дивно. Колгосп «Правда» був одним з найкращих в поліській зоні. Селяни були свідками і учасниками того, як колгосп став насіннєвим господарством по вирощуванню картоплі, як із завезених племінних телиць було створено елітне стадо, як почали вперше на Волині виготовляти поліетиленову плівку, започаткували звіроферму та інші підсобні промисли. Завдяки отриманим коштам виросли вулиці з нових будинків для механізаторів та доярок, прокладалися дороги. Ось так Анатолій Петрович тоді «задобрив» селян, що тепер, як він каже, «в кожній хаті йому наллють сто грамів». Єдине, за чим жалкує: у свій час погасив позику державі на суму 3850 тисяч рублів, тобто ті борги, які через три роки іншим господарствам списали.
Тож «операція», яка була спланована командою на час виборів до районної ради в 2002 році по усуненню від депутатства Грицюка, провалилася, незважаючи на всі заготовки. На його виборчому окрузі було висунуто найбільш «прохідну» кандидатуру з точки зору райдержадміністрації. Пенсії почали розносити по домівках ще наперед. Та не спрацювала передвиборна доброта влади.
Щоб не допустити Анатолія Грицюка до керівництва радою, застосовували, як мовиться, пряник та батіг. Спочатку, як він каже, за дорученням керівництва облдержадміністрації його спокушували посадою голови страхового фонду. Коли ж не звабили, то почалася індивідуальна робота з депутатами районної ради. Його суперником на виборах голови став начальник управління сільського господарства і продовольства, за якого повинні були проголосувати всі керівники з сіл. Тим більше, що він був, як каже Грицюк, «не замазаний» порівняно з іншими кандидатурами. І все ж більшість проголосувала за Грицюка всупереч установкам, командам, обіцянкам. То як нині голові не відстоювати інтереси таких депутатів, не рахуватися з їхньою думкою?
Чим же так допік Анатолій Грицюк начальству? Адже у радянський час його вважали «лібералом», бо керував господарством не з допомогою матюків чи кулака, ні з ким не сварився, хоч нерідко мовчки робив по-своєму, збуваючи збиткове вівчарство чи відмовляючись займатися модним плющенням зерна для худоби. Хоча тоді добрим господарям багато що сходило з рук, навіть норов, аби тільки давав «план», в крайньому випадку обходились доганою.
А ось у нинішні часи часто-густо особиста відданість керівництву, лояльне ставлення до виконавчої влади, тобто приналежність до провладної партії перевершить будь-які здобутки. Вперше Грицюк допустив помилку, з точки зору влади, коли не вступив в Аграрну партію, вважаючи, що в ній на той час була зосереджена так звана еліта, аристократія, що тільки прикривалася селом.
Був час, коли після закінчення педфаку при аграрній академії він був не проти очолити сільськогосподарський технікум (мав практичні задуми), однак, кажуть, тамтешній голова райдержадміністрації запротестував і поскаржився Борису Климчуку: «Ще не вистачає, щоб Грицюк перед носом вимахував прапорами».
Ну, а далі пішло-поїхало. Анатолій Грицюк як місцевий житель і, звісно, голова районної ради намагався зберегти Журавичівський торфобрикетний завод. Тоді ветеранам надали пільгові талони на продаж торфобрикету. Однак держава не погасила заборгованість перед підприємством. Потрібно було виділити з бюджету 68 тисяч рублів. І голова у письмових зверненнях, на нарадах просив допомогти, бо для жителів села це підприємство означало чимало — і робочі місця, і дешеве паливо, яке й кіньми можна було підвезти. Борис Климчук поплескував по плечу голову, дякував за конструктивну критику, але його переконали, що досить мати в області один торфобрикетний завод «Сойне». Ось так Журавичі і рідний для Грицюка Домашів відчули масове безробіття.
Принциповими питаннями для голови були опалення школи і дитячого садка в Цумані. Чесно кажучи, позиція тодішніх керівників облдержадміністрації видається зваженою і логічною: для чого газифікувати ці об’єкти, якщо навколо стільки відходів деревини? Хтозна яка завтра буде ціна на газ? Анатолій Грицюк настоював на опаленні газом, тим більше, що прийшло б дешеве паливо в чимало осель селища. Не знати, чи в Цумані не освоїли нової технології, чи з інших причин, але нині котли для спалювання деревини вартістю 600 тисяч гривень викинули...
В останні роки розгорнулися пристрасті навколо ідеї Ківерцівської районної ради щодо створення природного парку «Цуманська пуща». Йшлося не тільки про збереження залишків цуманських дібров, але й про створення рекреаційних зон, осередків «зеленого туризму». Учені обгрунтували вигоду — в господарському, фінансовому напрямках. Не відомо, яку загрозу становить проект парку для «Волиньлісу», для місцевих підприємств району, але в облдержадміністрації ідея не знайшла схвалення. Можливо, потім буде запізно?
І все ж, думається, річ не в особі Грицюка, який, мовляв, не може поділити владу в районі. Його дії все ж важко віднести до екстремістських. Хоча, наприклад, у нього могло бути більше порозуміння з редакцією районної газети. На жаль, про незалежність журналістів на районному рівні годі й говорити. І це треба враховувати співзасновникам. Яка переважно преса в Україні, така й в Ківерцях.
Однак суттєвими є ті обставини, що десь в останні 5—7 років виконавча влада почала діяти в дусі колишніх обкомів компартії, ігноруючи виборні органи. Звичайно, добре, якщо обраний людьми голова прислухається до думки керівника, призначеного Президентом. Але чому будь-яке відхилення від новоявленої «лінії партії», принциповість, своя думка трактується як опозиційне діяння, тобто вороже?
Якось довелося чути на нараді в облдержадміністрації, як заслуховували з якогось питання голову Ківерцівської райради. Було враження, що присутні керівники мають справу не з обранцем народу, а з особою, за котрою плаче тюрма.
Анатолій Грицюк так обстоює свою позицію: «Хай хтось наведе приклад, коли я перешкодив райдержадміністрації утвердити якесь доленосне рішення, хай доведе, що я діяв всупереч, на шкоду територіальній громаді. Якби мої виборці, депутати побачили, що хитрую, лицемірю, обманюю, то на цій посаді я б не перебував. Зрештою, до мене важко «підкопатися», адже, як на нинішній час, я людина не бідна, на півлітру чи ще на щось не ласий. Живу в селі Жидичин і разом з сім’єю, доньками, зятями вирощував і по десять кабанів, коли це було вигідно. І в цьому році ми засіяли і зібрали гектар пшениці, сорок соток вівса, 35 — картоплі... Я не тримаюсь зубами за свою виборну посаду».
І все ж питання залишається: а чи розумно «підкопуватись» до по-державницьки налаштованих ділових людей, якщо вони користуються повагою, навіть коли мають інші політичні погляди? Чому люди з чистою совістю не влаштовують, а потрібні лише залякані виконавці?
Олександр НАГОРНИЙ.
Telegram Channel