’ЮНІСТЬ’ – ЦЕ І МИСТЕЦТВО, І СПОРТ

Народний аматорський колектив «Юність» добре знають не лише на Волині, в Україні, а й за кордоном. Майже тридцять років радує він глядачів своєю майстерністю. Значна заслуга в цьому подружжя Олени Богданівни і Анатолія Ананійовича Янчуків, яке п’ятнадцять років керує танцювальним ансамблем. Якщо раніше він мав фінансову підтримку, завдяки якій двічі на рік шили костюми, часто їздили з концертами, організовували фестивалі, то сьогодні такої підтримки юні танцюристи не мають.
— Майже десять років ми працюємо на самоокупленості, — так розпочав свою розповідь із наболілих проблем Анатолій Янчук. — Єдина пільга — не платимо за оренду приміщення. Касети і диски, на яких записаний музичний супровід, купуємо самі. Такі мелодії на базарі чи в аудіопрокаті не знайдеш. Лише декілька оркестрів у Європі пишуть специфічну музику для бальних танців і видають її на платинових, золотих і срібних дисках. А це коштує чималих грошей.
Однак подружжя ентузіастів не падає духом. Віддає усі зусилля, аби зберегти на Волині колектив сучасного бального спортивного танцю. Основне завдання Янчуки вбачають не в боротьбі за перше місце на конкурсах, а в тому, щоб дати дітям фізичну підготовку, загартування тіла.
— Бальний спортивний танець — це саме той вид спорту і мистецтва, де дитина розвивається найбільше, — продовжує керівник колективу. — Танцюристи отримують навантаження, як у легкоатлетів. Наприклад, один танець «Джага» рівносильний бігу на 400 метрів з бар’єрами. Якщо спортсмен пробігає цю відстань і відпочиває, то в танці паузи немає. А ще потрібно не лише вміло виконати усі рухи, а й не показати своєї втоми і з посмішкою дійти до фіналу.
У «Юності» танцюють близько ста хлопчиків і дівчаток. Приймають у колектив усіх бажаючих. Конкурсного відбору немає. Адже бальний танець дає сильний поштовх фізіологічному розвитку дитини і займатися цим мистецтвом може будь-хто. Це довели вчені американської академії розвитку фізіології людини. Заняття бальними спортивними танцями не тільки зміцнюють здоров’я, а й збагачують дітей духовно. Бо хлопчики вчаться поважати дівчаток. Між танцями, під час концертів, школярі читають вірші. Це привчає їх до розкутості і дає змогу вільно триматися на сцені.
— Мабуть, саме тому у нашому колективі немає зверхності, — додає Олена Богданівна. — Не приживаються у «Юності» ті, які хочуть показати себе «крутими». Для нас усі діти рівні, незалежно від того, хто їхні батьки. Якщо котрийсь із танцюристів досяг кращого результату, він повинен працювати над собою ще більше і допомагати слабшим. Така у нас система навчання і разом з тим виховання.
— До того ж, танець — справжня філософія, — зазначає Анатолій Ананійович. — Дитина повинна прийти, налаштуватися на заняття, щоб сьогодні взяти для себе щось нове, а не лише намагатися бути в усьому першим, кращим.
Ще однією особливістю бальних танців є те, що школярі вивчають геометрію ще до того, як у шкільному розкладі з’явиться цей предмет. Адже в кожному танці доводиться опановувати кути повороту, а кожну фігуру будувати під певним градусом. Відтак «Юність» на сцені поєднує і красу, і грацію, і силу, і фізичну досконалість.
Щоб заняття проходили на високому сучасному рівні, вчителі-Янчуки постійно підвищують свій професійний рівень. Вони — члени Міжнародної організації бального спортивного танцю, центр якої у Харкові. Двічі на рік ця організація проводить для викладачів семінари, на які приїжджають спеціалісти з Англії — країни, яка є фундатором бальних танців. Всього в Україні є три любительські і одна професійна організації, які займаються розвитком цього виду мистецтва.
— Часто нам дорікають, що у нашій програмі немає жодного українського народного танцю, — веде далі розповідь Олена Богданівна. — Ми любимо Україну, але в нас немає національних бальних танців.
Коли танцюристи виходять на сцену, глядачі неодмінно милуються вишуканим вбранням. Костюми для бального танцю — особливо важливий елемент. Адже пара може виступати справді професійно, але коли вбрання негарне, на високі бали розраховувати не доводиться. Тому потрібні чималі кошти на розкішні костюми і на поїздки на всеукраїнські конкурси. На жаль, батькам багатьох здібних учасників «Юності» такі витрати не по кишені. Отож ці діти так і залишаються непоміченими.
Подружжя Янчуків має багато друзів-колег за кордоном. Туди їх кличуть, щоб займатися там улюбленою справою і отримувати гідну винагороду за працю. Однак Анатолій Ананійович і Олена Богданівна — патріоти України.
— Ми — корінні лучани, — кажуть вони. — І де б не були, завжди з радістю повертаємося у рідне місто.
Отож, є всі підстави сподіватися, що завдяки таким ентузіастам «Юність» ніколи не покине Луцька і завжди радуватиме глядачів емоційними видовищними виступами.
Сергій БОРОХ.