Грубо та брутально вчинив один з членів дільничної комісії, проголосувавши на моїх очах… двічі...
У першому турі президентських виборів мені довелося бути спостерігачем від Віктора Ющенка у Барвінковому – віддаленому районному центрі на Харківщині, який знаходиться на межі Луганської та Донецької областей. Як і будь-який населений пункт України, це невеличке 13-тисячне містечко має чимало гострих проблем. Поселившись у двоповерховому готелі райцентру, я відразу зіштовхнувся із незручностями. Питної води у номері не виявилося, хоч умивальник тут був. Воду я відшукав лише у загальному санвузлі – єдиному на поверсі. Цікаво, що мер Барвінкового та військовий комісар не мають квартир і постійно проживають у готелі разом із сім’ями, займаючи загалом весь другий поверх – кілька номерів. Повечерявши у кафе навпроти готелю, я вирішив переглянути по телевізору останні новини. Але після 23-ої години раптово припинилися трансляції будь-якого телевізійного каналу, а тут їх всього лише три (УТ-1, студія “1+1” та “Інтер”). Якщо хтось з читачів подумав про диверсію, то хочу відразу запевнити: для мешканців райцентру це – норма життя. У день виборів я зареєструвався на виборчій дільниці, яка розташовувалась в будинку культури і була найбільшою серед декількох інших дільниць. Голосування почалося спокійно, без будь-яких ексцесів. Десь через дві години безпосередньо в приміщенні нашої дільниці хтось голосно включив музику. Шумовий ефект був такий, що в п’яти метрах не було чути людину. Можна лише здогадуватись про що ж розмовляє виборець з членом комісії, отримуючи бюлетень для голосування. Незважаючи на явні незручності, жоден з членів комісії навіть не спробував зменшити звук. Незабаром я помітив, що велика кількість людей не знаходить себе у списках виборців. Голова дільничної комісії зазвичай рекомендував цим громадянам звернутися до суду, не пояснюючи при цьому, як саме треба оформити скаргу. На правах спостерігача я вирішив допомогти в цьому молодій сімейній парі, як відразу до нас підійшли два чоловіки середнього віку в цивільному. - Що це ви тут робите? – суворим голосом, безцеремонно поцікавився один з них, звертаючись до виборців. Хлопчина одразу ж вихопив з моїх рук ще не до кінця оформлену скаргу до суду і разом із дружиною швидко залишили приміщення. - Зараз ми на вас теж складемо акт, – суворо сказав другий незнайомець. І зі злістю додав: – Не думайте, що у нас порушують закони. Це у вас, на Західній Україні, все протизаконно роблять. Ще однією “особливістю” тутешнього голосування було офіційне вручення членами дільничної комісії… тортів тим виборцям, яким виповнилося 18 років і вони голосують вперше. “А за чиї кошти купуються торти і хто – ініціатор цього всього?” – запитав я у голови комісії, але він нічого толком не відповів. Вислухавши моє зауваження щодо неправомірності таких дій, торти почали вручати уже тільки після того, як молоді люди проголосували. Як розповіли мені виборці, напередодні голосування до багатьох мешканців райцентру додому приїздили урочисто одягнуті невеликі делегації із подарунками. За те, щоб люди “правильно” віддали свої голоси на виборах, їм вручали набори металевих мисок та каструль. Грубо та брутально вчинив один з членів дільничної комісії, проголосувавши на моїх очах… двічі. Це також побачив інший спостерігач. Звичайно, ми відразу склали відповідний акт, але його, на превеликий жаль, комісія визнала недійсним за дуже формальної обставини, оскільки не вистачило ще одного свідка. Сам порушник після цього десь зник і з’явився лише на підрахунок голосів. На іншій дільниці мій колега склав три акти щодо явних порушень, коли працівники райдержадміністрації отримували бюлетені за своїми службовими посвідченнями. За такий принциповий підхід спостерігача члени дільничної комісії викликали… наряд міліції з проханням затримати його через те, що він нібито “заважає” їхній роботі. Переконавшись в тому, що молодий чоловік себе поводить мирно, міліціонери поїхали назад. Едуард СТОЄВ.
