Срібна ріка

Василь ГОЛЮК

Світає.
І срібні монети по хаті.
Чекає холодний вокзал.
Я не хочу тебе більш втрачати:
Ти мій тихий, надійний причал.
Ллється сяйво сумного волосся,
Заціловує груди мої.
«Як без тебе донині жилося?» –
Запитань цих кусають рої.
Задивляюсь на місячну кому,
Знак питання зоріє в очах.
Не віддам я тебе нікому,
Навіть в снах, розтривожених снах.
Ти підеш, коли тихо розтане
Світанкова, ця срібна ріка.
І розлука нам в очі погляне,
І «люблю» ніжно скаже рука.
Догорає світанок, як ватра,
І цілунків стихає прибій.
Як без тебе я житиму завтра
І без шепоту тихого «мій»?!
м. Луцьк.