СЕЛЯНИ ВЖЕ ВТОМИЛИСЬ СЛУХАТИ ОБІЦЯНКИ

Саме ними, а не конкретною допомогою, продовжують тІшити аграрникІв І на поЧатку нинІшнІх жнив
Першими серед крупнотоварних сільгосппідприємств Горохівського району розпочали жнива у мирненському приватно-орендному сільгосппідприємстві “Русь”. Традиційно — з найменш продуктивної за родючістю грунтів площі. Як сказав керівник сільгосппідприємства Роман Притулюк, “на ній ніколи добре не родило, але є сівозміна і сіяти треба”. Під урожай вносили органіку, двічі підживлювали посіви мінеральними добривами. Намолотили “не густо” — в середньому до 25 центнерів з гектара. Щоправда, на іншій площі той же сорт озимої пшениці “сипнув” до 40 центнерів і це додало оптимізму. Принаймні, щодо загалом непоганої в цілому очікуваної врожайності в кінцевому підрахунку. Хоч, маючи до збирання 1100 гектарів ранніх зернових, з якимись попередніми висновками щодо віддачі хлібного поля в Мирному не поспішають. Мовляв, усе залежить ще й від того, як складуться погодні умови.
Тим часом, директор приватно-орендного сільгосппідприємства імені Тараса Шевченка, що в Угринові, Андрій Турак висловився відвертіше: “Урожай буде меншим, як минулого року, це — однозначно. Десь на процентів 25. Ми ще не молотили, але видно, що буде меншим”. А Михайло Трачевський, керівник терешківського крупнотоварного сільгосппідприємства “Райдуга”, від будь-яких зажинково-жнивних коментарів відмовився. Мовляв, говорити будемо, коли зернозбиральна кампанія розгорнеться на повну силу і результати її підтверджуватимуться конкретними показниками. Сказавши, що “сьогодні хліб — це політика, а в політику я не влажу”, взагалі ухилився від жнивної теми керівник приватно-орендного сільгосппідприємства “Колос”, що в Мерві, Василь Сапіжук.
Але про те, що хліб — це політика, чомусь забули різного роду політики та владці. Ото й маємо нині те, що маємо. При на увесь світ розтрубленому минулого року “перевиробництві” зерна порожні засіки і вже не нафтогазову, а хлібну залежність від інших держав. Що це означає для політичного рейтингу України з її найбагатшими в Європі грунтами, зрозуміло кожному. Зрозумілим є і помітне соціальне невдоволення, щоб не сказати напруга, викликане ажіотажним, як нас запевняють, підвищенням цін на хлібобулочні та круп’яні вироби.
Наша розмова з начальником відділу маркетингу продукції рослинництва і тваринництва та забезпечення матеріально-технічних ресурсів управління сільського господарства і продовольства Горохівської райдержадміністрації Володимиром Миколайчуком розпочалась досить несподівано. “Колись,— почув від нього,— я вже дав вам інтерв’ю, а потім мав за це чортів. Сказали, не пхай, куди не слід, носа”. Хто давав йому “чортів” і такі от настанови на подальше спілкування з журналістами, Володимир Іванович не уточнював. Оскільки ж наразі ішлося про звичайні, так би мовити, показники у звітах роботи рослинницької галузі району, задля уточнення яких відволікати від нагальних справ увагу вищого місцевого чиновництва кореспондентові навіть незручно, то бесіда усе ж відбулась.
З’ясувалося, що минулого року ранні зернові займали у Горохівському районі 21 тисячу гектарів. Нинішнього ж площа їх — 18564 гектари. Готуючись до минулорічної осінньої сівби, під озимину тут відводили 22 тисячі гектарів площ, але на 4 тисячах гектарів провести сівбу не зуміли, а ще на 3 тисячах посіви загинули. Тепер, отже, цей “недобір” компенсовуватиметься за рахунок інших зернових культур, в тому числі — і пізніх. Із загальної площі зернових — 30144 гектари — посіви на 11588 гектарах належать селянам-одноосібникам. Передчасні зимові висновки про масове вимерзання посівів, Богу дякувати, не підтвердились. А види на врожай, сказав Володимир Миколайчук, дають підстави сподіватися, що сьогорічний валовий збір зерна у районі буде в цілому не меншим, ніж торік.
Щиро хочеться, щоби так воно сталося. Але й вірити у подібні прогнози, зокрема у зреалізованість їх на ділі, важкувато. І не тільки тому, що основний хліб — озимий клин — усе ж зменшився, а суперечливі погляди на стан речей існують не лише серед найбільш авторитетних сільгоспвиробників району. Існують ще й побоювання, що площі “дядьківських” хлібних ланів можуть помітно відрізнятися від задокументованих у звітах, оскільки облік посівів у одноосібницьких господарствах ведеться, як трапилося почути, “примітивно”. Отже, цілком можлива маніпуляція цифрами як щодо зайнятих зерновими площ, так і зібраного з них урожаю.
І хоч підтвердження чи спростування цим побоюванням знайти важко, насторожує (а особливо — на тлі минулорічного “перевиробництва” зерна) такий ось факт. На одній із недавніх нарад в райцентрі було покритиковано горохівського міського голову Валерія Собуцького за те, що на землях міської ради посіви зернових скоротилися у нинішньому році до 5 гектарів, тоді, як у попередньому займали 50. Але річ у тому, що, як сказав сам Собуцький, на присадибних “сотках” у місті зернові ніхто не вирощує, земельних площ за межами Горохова міська рада у своєму розпорядженні взагалі не має, а звідки взялися оті цифри він пояснити не може. Хто таким чином “сіяв”, хто потім “збирав” урожай залишається нез’ясованим.
Сьогодні основну “погоду” в зерновиробництві справляють усе ж крупнотоварні сільгосппідприємства. В нинішніх умовах вдаватися до будь-яких маніпуляцій з показниками їхнім керівникам жодної вигоди нема. А на загал сільгоспвиробників турбує усе ще існуюча невизначеність із закупівельними цінами на зерно нинішнього врожаю та фінансовою підтримкою сільгоспвиробництва. Адже саме украй низькі минулорічні закупівельні ціни, за якими більшість господарств, не маючи вільних обігових коштів, були змушені продавати зерно, аби повернути кредити, сплатити податки і забезпечити осінні польові роботи, призвели ці господарства і до ще більшої фінансової скрути, і до скорочення посівних площ. Відчутно вдарили вони і по економічно-сильних підприємствах. Як буде тепер?
Судячи з вигляду керівників сільгосппідприємств та сільських голів району, в колі яких я був 14 липня у студії республіканської селекторної наради, що її проводив з нинішніх жнивно-зернових проблем віце-прем’єр-міністр Іван Кириленко, переконливої та упевнюючої відповіді для себе вони не знайшли і тут. Насамперед тому, що й тепер, у жнивну пору, вирішення проблем, котрі мусили бути розв’язаними як не наприкінці минулого, то принаймні на початку нинішнього років, усе ще лишалося в перспективі. А люди втомилися вже чекати і вірити, і зневірюватись.
– Я скажу вам з досвіду,— зауважив Андрій Турак,— ще так не було у нас, щоб селянина не надурили. І цього разу знову ж надурять, бо село “кинули” й на цьому наживаються.
– Скільки я на такі наради їздив,— продовжив Роман Притулюк,— а завжди говорять, що завтра буде щось там підписано і вирішено, або через тиждень буде, або колись там. А кожному з нас треба, щоб було вже підписано, вже зроблено і гроші, коли про фінансову підтримку мова,— вже виділено. Ось тоді можна було б на щось розраховувати.
Петро БОЯРЧУК,
влас. кор. “Волині”.