ЧОРНОГУЗКА
Пам’ятаю маму в синій блузці:
На плечах — важке рядно шмаття.
Праці бруд несли ми Чорногузці,
Щоб вона нам випрала життя.
Річка це завжди робила чесно,
Спрагло цілувала батьків піт.
Чорногузко, мати моя хресна,
На тобі зійшовсь мій білий світ.
З нових поезій
ЧОРНОГУЗКА Пам’ятаю маму в синій блузці: На плечах — важке рядно шмаття. Праці бруд несли ми Чорногузці, Щоб вона нам випрала життя.
Річка це завжди робила чесно, Спрагло цілувала батьків піт. Чорногузко, мати моя хресна, На тобі зійшовсь мій білий світ.
РАЙДУГА НАД СВІТЯЗЕМ (Пісня) Сині хвилі втомилися Нас гойдати в човні. Ми неждано так стрілися, Все було, наче в сні. І над Світязем райдуга Небо й нас обняла А любов жаром-правдою, Губи нам обпекла. Засвітилися росами Наших душ береги, І лягали покосами Трави щему й журби. Щось у них там згубили ми, Щось у них там знайшли, Розставались щасливими Тим, що разом були. Ще повернемось радо ми На той берег не раз, Тільки інша вже райдуга Обніматиме нас.
БІЛЯ ДЖЕРЕЛ Десь згубив я душу тут поета — Канула в джерельну глибочінь. А дорогу перейшла газета — Рідна і близька мені «Волинь». З нею я ділю свята і будні, З нею щастя все своє ділю. Ми з «Волинню» завжди є і будем. Як тебе, газето, я люблю!
ГРОЗА Небо розчахнула блискавиця — Впала злива в теплий сон трави. Потягнулась ночі молодиця — І пішла купатись на стави.
СОЛОДКА ВИШНЯ Ніч була, як перестигла вишня. Цілувались з ранком до оскоми. Наостанок дівчина колишня Місяцю шепнула: «Час додому...»
НОСТАЛЬГІЯ Любов від мене вже давно втекла, Мені її ніколи не догнати. Душа так просить тиші і тепла, Життя чомусь не хоче цього дати.
ПРОБАЧ Ти така, як і в той вечір, ніжна, Та покличеш — я не одізвусь. Хоч ти кажеш вдруге незаміжня, Я ж ось внуків жду та не діждусь.
Почуттям не можу дати ради, Та сказати мушу тверде «ні», Бо я знаю: не потерплять зради Внуки, вже народжені в мені.
НА БЕРЕЗІ ЛІТА Й ОСЕНІ Дні, як коні, нестримно біжать, Їх підхоплює річка вічності. Мені нічого уже не жаль, Тільки б душі на корчах не скалічити.
НА СПАСА В БОГОЛЮБАХ Заплітає Петрів батіг Сам собі голубі кутаси. І не стримати літа біг, Вже остання зупинка — Спаса.
Від спекотних серпневих днів У зірок перешерхли губи. А надщерблений місяць сп’янів — В Боголюбах заснув під дубом.
Чорнобрива спокусниця-ніч Умивала його росою. Добре їм було віч-на-віч, Не пускала: «Побудь зі мною».
«Я і так, — сказав, — забаривсь». Обнялись удвох на прощанок, В поцілунку солодкім злились. А крайнеба світився вже ранок.
