ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА

Сьогодні церква відзначає одне із великих двунадесятих свят — Богородичне свято Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці й Приснодіви Марії. У народі ж цей день називають коротше: третя Пречиста. У різних місцевостях України святкують його по-різному, але скрізь спостерігається одна тенденція — накликати багатство та добробут на майбутній рік.
Щодо церковної версії свята, то вона така. Батьки Діви Марії Іоаким та Анна на подяку за щастя мати доньку в глибокій старості пообіцяли присвятити її Богові: віддати на виховання та служіння при храмі. Розповідь про це знаходимо в апокрифічному «Євангелії Якова». Коли дівчинці виповнилося три роки, батько звелів покликати «непорочних дів єврейських», щоб ті ввели Марію у Єрусалимський храм.
Одягнені у святковий одяг, зі свічками в руках, дівчата йшли поважною процесією, співаючи побожних пісень, а за ними йшла Марія. Завершували хід батьки та родичі дівчинки, багато інших людей.
Первосвященик Захарія разом з іншими священиками у найкращому облаченні вже чекав Діву Марію на паперті, оскільки від Святого Духа йому було дано знати, хто саме прийде у храм.
У деяких церковних творах це оповідання доповнене суттєвою деталлю: натхненний від Духа Святого, первосвященик увів майбутню Богоматір у Святая Святих храму — місце, що заховане від людських очей завісою, тому що саме там перебувала незрима Слава Господня. Тільки первосвященик мав право заходити туди і то лиш раз на рік. Тому всі очевидці тієї події дивувалися й вбачали у ній чудесне Господнє знамення. Як розповідається далі у «Євангелії Якова», Марія «виховувалася, як голубиця у храмі Господньому, і одержувала вона їжу з рук ангелів». Тут вона дістала високу освіту й побожне виховання, крім того, навчилася виконувати всілякі ручні жіночі роботи.
За християнським тлумаченням, свято Введення розповідає про те, як перша з роду людського — Богородиця вступила до незбагненних глибин спілкування з Богом. Спілкування це зростатиме до того дня, коли Діва Марія у змозі буде вимовити ім’я Бога всім розумом, усім серцем, усією плоттю своєю і разом зі Святим Духом народити втілене Боже Слово. Для віруючих здійснення цієї чудової події — символ того, для чого людина покликана, куди Господь зове її — до Святая Святих, до найсокровеннішого. Крім того, свято Введення — це свято невинного дитинства, небесної чистоти.
Третя Пречиста — початок власне зимового циклу календарних свят. Наші предки любили повторювати: «Введення прийде, свят наведе». Ще б пак! Адже після 4 грудня йде ціла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і нарешті — Різдво, Новий рік, Водохрещі. Характерним звичаєм цього свята був прихід в оселю першого відвідувача — «полазника». Якщо першим у хату заходив молодий, гарний чоловік та ще й не бідний — добра ознака: увесь рік всі в цьому домі будуть здорові й будуть «вестися» гроші. Бідний та недужий «приводив» у хату злидні та хвороби, а найгірше — коли заходила стара жінка. Тоді вже добра не жди... Недобрий знак і тоді, коли цього дня хтось приходить що-небудь позичати.
У народі цей день пов’язують здавна із початком справжньої зими. Вважалося, що сніг, який упав до Введення, обов’язково розтане, у чому ми цього року й мали нагоду переконатися. А ось сніг, що ліг після цього свята — вважай, довгожитель.
Селяни передбачали по різних прикметах перспективи майбутнього врожаю та погоди. Деякі прикмети оформилися у своєрідні приповідки: «Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави», «Як є на Введення вода, то буде в мисці молоко», «Як Введення мости мостить, а Микола цвяхи забиває, то буде зима люта». І ще примічали: якщо цього дня мороз, то й різдвяні свята будуть морозними і навпаки.
Наші предки-селяни вивели й ряд житейських правил, пов’язаних із цим днем, що можна і чого не слід робити: «До Введення ще можна копати землю лопатою, а від нього аж до Благовіщення — гріх, бо земля спочиває і на літо сили набирається», «Від Введення і до Дев’ятого четверга (після Різдва Христового) не годилося бити білизну на воді праником, щоб не нашкодити ниві й не накликати влітку бурю на поля», «Коноплі слід було потерти до Введення, бо той, хто тре їх опісля, накликає бурю на поля, а на себе — людську зневагу». Людського поголосу боялися так, свідчать літературні джерела, що займалися цим і вночі, аби встигнути до визначеного терміну. Багато цікавих звичаїв, пов’язаних із цим святом, описує відомий етнограф Олекса Воропай у книзі «Звичаї нашого народу». Зокрема, й про розповсюджений у деяких регіонах Наддніпрянщини звичай вночі освячувати воду із
трьох ручаїв двома вогнями. Така вода вважалася вельми помічною для «привернення» хлопця до дівчини.
У деяких місцевостях побутувала легенда, що саме цього дня Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло. Звідси й ще одна народна інтерпретація назви свята — Видіння.
Якщо ж вам відомі почуті від старожилів інші легенди, перекази, народні звичаї, обряди, пов’язані з цим та іншими святами, які наближаються, поділіться з нами. Ми використаємо ваші розповіді на сторінках газети.
Валентина ШТИНЬКО.