НЕ ЙДІТЬ, ДІВЧАТА, В НЕВІСТКИ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.67 € 32.30

НЕ ЙДІТЬ, ДІВЧАТА, В НЕВІСТКИ

Дуже хочеться написати про, мабуть, одвічну проблему “невістки та свекрухи”, яка була порушена і в минулому випуску добірки “Любить! Не любить!”...

Дуже хочеться написати про, мабуть, одвічну проблему “невістки та свекрухи”, яка була порушена і в минулому випуску добірки “Любить! Не любить!”.
Як і кожна дівчина, я мріяла про хорошого, люблячого чоловіка, який зрозуміє, підтримає. Але життя склалося так, що про цю мрію можна забути. Вийшла я заміж у 21 рік. Пішла, як кажуть, в невістки у село. Щастю моєму не було меж — добрий, гарний, здавалося, люблячий чоловік. З його боку — щоденна турбота про мене. Я цим пишалася. Нам дуже хотілося мати дитятко. І через рік Бог послав хлопчика. Нашому сімейному щастю не було меж. Але, мабуть, завжди все добре не може бути. Десь менш як через півроку почались у мене сварки із свекрухою. На зміну поцілункам, лестощам, хоч і, може, лицемірним, — невдоволення. Спочатку я була “така-сяка”, а потім і зовсім недобра. З’явились якісь ревнощі: чого це чоловік, її син, мені все купляє, а сестрі нічого? Навіть добре ставлення чоловіка до мене свекруху бісило. І вона при кожній нагоді дотинала, що я прийшла в невістки без приданого. Хоча, якщо по справедливості, то не така вже я й безприданниця — мені мати дала все необхідне. Правда, меблів я не привезла так, як дочка моєї свекрухи, коли вийшла заміж і поїхала в місто.
Одне слово, почались конфлікти і прокльони. Чотири рази я йшла від свекрухи і верталась назад, бо чоловік не хотів, щоб ми жили окремо. Верталась тому, що дуже любила свого чоловіка, що хотілось, аби мій синочок зростав, маючи любов і турботу рідного батька. Та настав край моєму терпінню і я відважилась піти назавжди. Приїхали мої мама і тьотя і забрали мене з синочком. Ви запитаєте, а як же чоловік на все це реагував? А ніяк. Він був, так би мовити, нейтральним — ні за матір’ю, ні за мною ні разу не постояв. Можливо, і я не свята — у кожної людини свій характер. Але таку жорстокість, яку я відчула у ставленні свекрухи до себе, я не заслужила.
І написала я цей лист як заклик до молодих дівчат, які хочуть створити сім’ю. Згадую часто свою вчительку з етики у Володимир-Волинському педучилищі. Це вона нам казала, щоб ми ніколи не йшли у невістки, намагались жити окремо від батьків. Сім’я дається Богом, на мою думку, і ніхто не має права, навіть найсвятіші наші мами, руйнувати її. Знаю, що моя свекруха виписує газету “Волинь”. Отож хочу, щоб вона прочитала ці рядки і почула: це її вина в тому, що внук росте напівсиротою. Слава Богу, він розумненький хлопчик, і це мене тішить. Звертаюсь я і до свого чоловіка, щоб достукатись до його серця. Коли я плакала після чергової сварки із свекрухою, то він мене не розумів. Я чула від нього тільки слово “істеричка”. Він не розумів, що я люблю його і хочу довести цю любов. Нехай він знає, що я молитиму Бога, аби мій син, як виросте й одружиться, був гордістю своєї дружини. І тоді моє материнське серце тільки радітиме.
Хтось мене засудить, хтось зрозуміє, прочитавши цей лист. Я знаю тільки одне — всім у цім світі не догодиш.
Володимир-Волинський район.