ДИСКОТЕКИ ПО-ЛОКАЧИНСЬКИ

Після того, як побувала у кількох, з дозволу сказати, закладах культури Локачинського району, знайшла пояснення тому, що немає вивіски на будинку, де знаходиться районний відділ культури та районний Будинок культури. Бо те, що мають жителі самого райцентру і багатьох сіл, якось і язик не повертається називати закладами культури. Що вже говорити про сільські клуби і будинки культури, коли й районний “центр культури”, як там сказали, десь уже два десятиліття не ремонтувався. Щоправда, довели до ладу глядацьку залу на першому поверсі, де проводять всілякі районні наради. Ото й усе.
А такого кабінету, як у директора Локачинського районного будинку культури Наталії Олексюк, певно, у жодному райцентрівському закладі культури немає. Потріскані стіни і стеля, обвалилася штукатурка зі стелі, так і чекай, що посиплеться на голову те, що ще не обвалилося. Та це, як виявилося, власне, не дуже то й хвилює районне керівництво. Ось і нещодавно, як розповіли у Будинку культури, мало не на голови членам виборчої комісії посипалася штукатурка зі стелі. Але ніхто з начальників, як то кажуть, і бровою не повів. Цікавлюся у директора Будинку культури Наталії Олексюк, чи вона до когось з керівників селища чи району зверталася, била тривогу і чую у відповідь:
— А хіба вони не знають чи не бачать, що тут робиться? У цьому кабінеті навіть нещодавно був голова селищної ради Василь Притула, то й словом не обмовився про побачене. А взагалі-то чого я маю через голову начальника відділу культури цим займатися, нехай він добивається, щоб щось тут робили.
Треба зрозуміти, що ніхто ні з ким не хоче псувати стосунків. А культура в районі, її розвиток у плачевному стані. У свій час відомими і популярними в області були ансамбль пісні і танцю районного Будинку культури “Любисток”, народний театр. Минали роки, а учасникам “Любистка” як пошили костюми у рік його відкриття, так і досі нічого не змінили. Не може ставити повноцінних вистав і народний театр. Адже ніхто не виділяє й копійки ні на декорації, ні на костюми.
А сам районний Будинок культури, як сказала його директор Наталія Олексюк, після того, як заклади культури на селі передали у підпорядкування сільським радам, надає їм лише методичну допомогу. Коли побувала на місцях, то побачила, що заклади культури потребують не стільки методичної допомоги, як ремонту. Про тепло вже ніхто й мови не веде, навіть на перспективу. Спеціаліст першої категорії райвідділу культури (раніше ця посада називалася коротко й зрозуміло — інспектор відділу культури) Орися Гальчук сказала, що лише деякі заклади культури ремонтували останнім часом. А більшість (всього їх 30) потребують якщо не капітального, то поточного ремонту. І називає клуби у Колпитові і Холопичах, Губині і Війниці, Замлищах і Дорогиничах та, власне, це довгий і сумний перелік.
Створюється враження, що заклади культури — зайвий клопіт для керівництва району. Тут навіть не слідують прикладу інших районів, де намагаються допомагати тим, хто проявляє ініціативу, хто працює, прагне так чи інакше виправдати довір’я людей, які обрали на виборах сільського голову.
У Крухиничах нинішній сільський голова Василь Романюк одержав від свого попередника, прямо скажемо, плачевний спадок. Будинок культури, де містилася й сільська рада, довели до такого жалюгідного стану, що його зняли з реєстрації. І яке ж покарання поніс попередній сільський голова? Та ніякого, пішов спокійно на державну пенсію. Видно, не за посадою гнався Василь Романюк, коли балотувався на виборах на посаду сільського голови. Саме він взявся власноруч за відбудову і сільради, і бібліотеки, і Будинку культури. Бо, як сам каже, соромно людям в очі дивитися. Тож надвечірньої пори застали його на даху — разом з колишніми колегами, добрими людьми, які пішли назустріч голові, прагнуть, бодай, частину приміщення накрити. Голова вже сьогодні ставить питання про поновлення роботи Будинку культури. При цьому одержав ну дуже велику допомогу від районної влади — аж 2000 гривень. Це в той час, коли для того, щоб зрізані в селі тополі розпиляти на дошки в чужому районі, бо в своєму ніде, заплатили 1700 гривень. І все ж приємно те, що сільський голова Василь Романюк вірить, що сільський Будинок культури згодом таки прийматиме людей.
А от про війницького сільського голову Ярослава Базара цього не скажеш. Те, що побачили у клубі села Війниця, свідчить, як то треба не любити людей, мати їх за ніщо, щоб у такому, з дозволу сказати, закладі культури ще й дискотеки проводити. Те, що побачили у фойє цього клубу, що стоїть буквально над трасою, важко передати словами. Невже там ніколи не бували ні районні керівники, ні сільський голова?
Взагалі-то сказали, що сільська рада, яку очолює Ярослав Базар, не з найбідніших у районі. Але, як видно, заклади культури тут на останньому місці. Навіть у Губині, де є великий Будинок культури, а його директор Анатолій Левков сам грає на різних музичних інструментах, організовує концерти, дискотеки, працює на цій посаді 26 років, одержує півставки. Не кажучи вже про те, що приміщення багато літ не опалюється, потребує ремонту. Лише перед виборами Анатолію Левкову, як він розповів, дали пару банок фарби і він власноручно пофарбував вікна, двері. Хоч це, чесно кажучи, аж ніяк не могло замінити необхідного цьому приміщенню ремонту. Питається, а чому директор Будинку культури, який одержує лише півставки за свою роботу, повинен бути ще й ремонтником, прибиральницею? Невже будь-де сільський голова працює на півставки?
Чому ж така зневага до працівників культури, чому районна рада, її керівництво не ставить питання перед кожним сільським головою, що він повністю відповідає за сільський заклад культури, бібліотеку та й багато інших справ на селі. Дехто любить похвалятися тим, що, мовляв, з шести чи п’яти чоловік, які балотувалися на сільського голову, обрали його. Тож постарайся виправдати довір’я людей, а не втішайся лише посадою, непоганою зарплатою, стажем державного службовця.
Забули дорогу до села професійні артисти. Та й хіба можна їх запросити у такі заклади культури, як ми побачили. По суті, немає де сільським жителям зібратися у вечірню пору, коли навіть мають нині вільний час. Кажуть, що, мовляв, такої системи, як заклади культури на селі, немає в інших країнах. Може й так. Але ж там знайшли те, що їх заміняє. То чому у нас система лишається такою, якою й була, а заклади культури перетворюються в руїни і за це ніхто не несе ніякої відповідальності?
Анастасія ФІЛАТЕНКО.