Коли до Нового року було ще далеко, Вероніка у телефонних розмовах обіцяла матері, що новорічне свято цього разу вони обов’язково зустрінуть разом. Відколи донька поїхала на заробітки спочатку в Чехію, а потім — в Італію, Людмила Михайлівна взяла на себе турботу про онучок — Оленку та Іринку.
Коли до Нового року було ще далеко, Вероніка у телефонних розмовах обіцяла матері, що новорічне свято цього разу вони обов’язково зустрінуть разом. Відколи донька поїхала на заробітки спочатку в Чехію, а потім — в Італію, Людмила Михайлівна взяла на себе турботу про онучок — Оленку та Іринку. Особисте життя у доньки не склалося. У 24 роки вона за лишилася з двома дітьми після двох невдалих одружень, плюс астрономічні борги за квартиру і комунальні послуги... Вирішили, що врятувати становище зможуть тільки закордонні заробітки. Тому, хоч як важко було Людмилі Михайлівні працювати на відповідальній посаді й виховувати онуків, мусила терпіти. Нинішній рік приніс радісну звістку: Вероніка змогла легалізувати своє перебування в Італії, тож зможе провідати рідних на свята. Проте, замість довгожданої гості Людмила Михайлівна отримала листа. У ньому Вероніка писала, що не зможе приїхати на новорічні свята, а ось на Великдень — обов’язково буде вдома. А зараз вона перебуває на чудовому острові Кіпрі, де бачила багато дивовижного, про що розповість при зустрічі. І взагалі у її житті багато чого може змінитися, але про це також іншим разом. Відклавши листа, Людмила Михайлівна розгорнула енциклопедію й тупо вдивлялася в точку на карті, яка називається островом Кіпр і не могла зрозуміти, як опинилася донька у цій державі в Західній Азії, розташованій в східній частині Середземномор’я? Адже ніколи навіть натяку не було, що Вероніка збирається залишити Італію, де зуміла досить непогано влаштуватися, вивчити мову, і їхати шукати щастя у ту ж Грецію. Спливли у пам’яті прочитані десь слова монаха-пілігрима: «Остров Кіпрський зело велик вельми, кругом миль п’ятьсот, має в собі городів шість, а порожніх монастирів — більше ста...», пригадалася запальна мелодія «Сіртакі», пісні Мікіса Теодоракіса, мелодії її університетської юності... Усе це добре, але як опинилася там Вероніка? І чому лист відправлено не з Кіпру, а таки з Італії? Загадка розкрилася за кілька годин до Нового року, коли донька зателефонувала, щоб привітати їх зі святом. З’ясувалося, що вона просто... переплутала острів Кіпр із островом Капрі, куди на свята запросив її італійський знайомий Анджелло. Тут, біля міста Анакапрі живе його родина. І взагалі, весною Вероніка пообіцяла привезти матері італійського зятя... Коли у слухавці залунали короткі сигнали, Людмила Михайлівна ще довго сиділа, опустивши руки й тяжко роздумувала про те, що дарма не лупцювала доньку, коли та не вельми ретельно вчила шкільні уроки. Бо ще тоді мала б бодай щось знати про італійський острів Капрі хоча б у зв’язку і з біографією Михайла Коцюбинського чи Максима Горького, якщо вже про Леніна їм нічого не казали. Валентина ШТИНЬКО.
