Такий вигляд має диво XVстоліття – ікона «Богоматір Елеуса»
Чи справді з волинських Доросинь походить ікона «Богоматір Елеуса»?
Її репродукцію я побачив уперше в середині 1970–х років на рекламному буклеті, який привіз із туристичної поїздки замками Львівщини Степан Смілий із села Доросині Рожищенського району. Багато років подумки повертався до ікони «Богоматір Елеуса» (з грецької — милостива). Дивувало мене, що вона на слуху в науковців, а в місцевому Свято–Луківському храмі немає навіть її копії
У 2010–му, коли мене обрали доросинівським сільським головою, вже як представник громади вирішив виправити цей недогляд і замовити копію образу «Богоматір Елеуса». Відтак почав шукати майстра пензля, який міг би точно відтворити його. Звернувся до місцевих іконописців, погодився Володимир Фугель із Копачівки. Проте для точнішого відтворення я просив майстра поїхати в Олеський замок і писати з натури.
Залишилось отримати дозвіл на створення копії в стінах старовинної будівлі. Завідувач Олеського замку Роман Соломка порекомендував зв’язатися для цього із директором Львівської національної галереї мистецтв Борисом Возницьким. Звернення сільради відправили у Львів, а через кілька днів я вирішив зателефонувати Борису Григоровичу, щоб уточнити деталі. Почувши, звідки дзвонять, він радо став згадувати подробиці віднайдення цієї ікони. За його словами, образ виявили в запущеному, майже зруйнованому храмі з дірявим дахом, у ньому давно не проводили богослужіння. Я був шокований розповіддю Возницького, але промовчав. Він сказав, що звернення читав і надав дозвіл на роботу художника в Олеському замку протягом одного дня, а для осіб, що його супроводжують, — на безплатну екскурсію. Я подякував Борису Григоровичу, а через декілька тижнів, на превеликий жаль, його не стало…
Cправа в тому, що церква в Доросинях ніколи не була зачинена: ні за Польщі, ні в період німецької окупації, ні в часи розгулу атеїзму в 1960–х роках.
Чому мене шокувала розповідь Возницького? Cправа в тому, що церква в Доросинях ніколи не була зачинена: ні за Польщі, ні в період німецької окупації, ні в часи розгулу атеїзму в 1960–х роках. Зважаючи на дев’яностолітній вік Бориса Возницького, я припустив, що він, можливо, щось переплутав або ікона з іншого храму.
Через це та у зв’язку зі смертю Бориса Григоровича поїздку в Олеськ відклали. Невдовзі директором Львівської національної галереї мистецтв призначили Ларису Возницьку. Вже за її сприяння я продовжив пошуки.
Спробував знайти у зберігача фондів акти передачі ікони «Богоматір Елеуса», де могли бути вказані присутні при цьому особи, населений пункт та храм, у якому її виявили. Акта не було, але є опис картин та образів із костелу міста Жовква та із села Добросин Жовківського району Львівської області. За словами зберігача фондів, їх привіз із експедиції і передав музею Борис Возницький. Після реставрації під пізнішими шарами фарби саме він виявив ікону XV століття, яка стала відомою для загалу як «Богоматір Елеуса».
А хто зробив «уточнення», що це образ із села Доросині Рожищенського району, на жаль, донині не відомо. Для продовження пошуків і встановлення, звідки ж походить ікона «Богоматір Елеуса», я озвучив це у своєму виступі на ХХІV Міжнародній науковій конференції «Волинська ікона: дослідження та реставрація», присвяченій 350–річчю від дня народження Йова Кондзелевича. Фахівці з Львівської національної галереї мистецтв пообіцяли вивчити це питання на основі документів, наявних у відділі фондів.
Нещодавно мав розмову з добросинівським сільським головою Галиною Гец. Розповів їй усе, а вона зауважила, що в Добросині церкву також ніколи не закривали, ікона ж могла походити із села Пили Добросинівської сільської ради, одна з вулиць якого прилягає до Добросина. Тамтешня церква була зачинена і в такому стані, як описував Борис Возницький. Отож, пошуки тривають.
А копію образу «Богоматір Елеуса» я таки замовив, але вже для себе. Її написав Володимир Фугель, щоправда з репродукції.
с. Кияж Рожищенського району.
Микола ВАВРЕНЧУК, член Національної спілки краєзнавців України
