Осінь прощається... маргаритками
Осінь. Пізня, вітряна, холодна - та все ж іще зваблива вродою сильних квітів. У ці дні звично милуємося терплячістю до приморозків милих хризантем, подекуди – жоржин…
Іду яблуневим садом, що неподалік нашої багатоповерхівки у Горохові. Під багряним листям уже майже не видно землі. Мабуть, засинає вона, закутавшись у барвисту ковдру, подаровану золотоокою порою, та ще усміхається людям … тендітними маргаритками.
Ніжні маленькі сонечка «відсунули» собою шар листопаду і наперекір першим подихам зими вперто тягнуться угору до великого брата-світила на небі
Ніжні маленькі сонечка «відсунули» собою шар листопаду і наперекір першим подихам зими вперто тягнуться угору до великого брата-світила на небі, усівшись на тонюсіньких, як ниточки, стебельцях. Здається, гадки не мають, що ось-ось воно безжалісно сипоне снігом. Ніби й забули, що не восени мали відродитися, а одними з перших після зими. Як тут не подякуєш матінці-природі за таке квітуче мудрістю натхнення до життя!
Фото автора
