ВОЛИНСЬКІ ПУТАНИ В ПОЛЬЩІ
Мабуть, багато з наших читачів і не здогадуються, що волинських дівчат продавали в Польщу по 300 доларів за кожну...
І КРАСА НЕ РЯТУЄ ЖІНОК
Найбільше з того грабунку України, який влаштували у роки війни німецькі окупанти, вражає вивезення чорнозему та рабів. На початку війни існувала ілюзія, що «культурна» нація надасть молоді у Європі добру роботу та великі гроші, але вона незабаром з приходом «нового порядку» розвіялась. На юнаків та дівчат влаштовували облави і в товарняках відправляли на каторжні роботи.
І ось після того, як минуло шістдесят повоєнних літ, у Європу масово, без примусу, рушили тисячі і тисячі українців у розквіті своїх сил та можливостей в пошуках добрих заробітків. Визначились і країни, які прихистили ті чи інші категорії працівників: Португалія, Чехія донедавна потребували будівельників, Польща — сезонних робітників, Італія — доглядальниць для старих людей...
Потрапляли наші люди в європейські країни як «туристи» і опинялися в незавидній ролі безправних нелегалів, дешевої робочої сили, хоча досить кваліфікованої і освіченої. Принаймні, на Волині, як стверджують працівники компетентних органів, немає жодної фірми, яка б мала ліцензію (вона ж бо коштує недешево) і офіційно займалася трудовлаштуванням за кордоном. Отже, постачальники кандидатів на чорнову роботу ні за що не відповідають. Наших працівників, які не знають мови та звичаїв країни, ніхто не очікує там, не гарантує юридичного захисту, дотримання їхніх прав. Це начебто людей, які не вміють плавати, кидають на глибину: хтось таки випливе.
Заробітчани чіпляються за соломинку: платять нашим же таки рекетирам, шукають земляків і взагалі добрих людей. Назад дороги немає. Адже дома позичали долари. Доводиться пройти не лише через фізичний біль, але й витримати приниження і зневагу на чужині. Не секрет, що, наприклад, в Італії не кожна служниця (доглядальниця) з України може спокійно вийти на вулицю, оскільки теж склався деякий стереотип про заробітчанок, що розповсюджується на всіх, і підлітки посилають їм вслід загальновідомі в усьому світі слова.
Кожен продає, що може — умілі руки, розумну голову або... гарне тіло. Хай це сказано дещо цинічно, але на наших повій за кордоном теж є попит. Чутки про те, що наші жінки мають високу ціну в очах іноземних чоловіків і можуть швидко забагатіти на сексуальних послугах, а то й вийти вдало заміж, набули поширеного характеру. Підігрівають цей інтерес заїжджі іноземці, які кажуть, що в жодній країні не бачили стільки на вулицях гарних жінок, як в Україні. Тим більше, що з тієї ж Італії, буває, приїжджають жінки з підстаркуватими женихами, а дехто з наших красунь уже успішно працює над оновленням тамтешнього генофонду нації.
На жаль, не менше й розчарувань, бо спонсорів-банкірів далеко не всім вистачає, а кавалерами нерідко стають небагаті і другосортні, які не знадобились італійкам. Але ілюзії живуть і тішать прагматичних жінок. Це й використовують підприємливі сутенери, які вивозять жінок з України, часом даючи туманне пояснення про їхнє майбутнє заняття. Фактично налагоджено вивіз живого дешевого товару з України для втіхи іноземців.
Про це вже можна говорити на повний голос, бо пройшли судові процеси над продавцями жінок в Луганській, Дніпропетровській та інших областях. Це при тому, що виявити ланцюжок передачі жінок для сексуальної експлуатації не так вже й просто, бо справа ця делікатна і «жертви» не поспішають в міліцію навіть при явному обмані, не вимагають когось посадити чи компенсувати моральні та фізичні збитки. Нерідко ці жінки пройшли добру школу дома і здогадуються, що їх запрошують не апельсини рвати на деревах, як про це сповіщають домашнім.
Однак нам здавалося, що продаж жінок відбувається у великих містах, через так звані «модельні» агентства, де красунь хоч греблю гати. Але, виявляється, знадобилися і селючки. Тому варто відкрити очі родинам, чоловікам, так би мовити, зайнятися просвітництвом, бо в нас також вербують дівчат для любощів.
Хай замисляться батьки та матері на Волині, які заробітки, буває, мають їхні милі чада за кордоном, якою ціною вони даються. Виявляється, в Польщу давно успішно продавали дівчат з сіл та містечок, і не якісь там заїжджі чужинці-гангстери цим займалися, а свої молоді люди, яким по 26-28 років. Деякі з них спробували себе в ролі путан за кордоном, а потім дійшли висновку, що краще займатися перепродажем чужого тіла, ніж підставляти своє. Про це засвідчує кримінальна справа, недавно розглянута в суді. І як нам стало відомо, слідчі органи нині займаються уже іншою злочинною групою, яка відправляла жінок для сексуальної експлуатації в... Росію. Як бачимо, Україна, що, як кажуть, є різновекторною країною, опинилася в ганебній ролі постачальника живого товару і на Захід, і на Схід. Ні польки, ні німкені, ні, схоже, росіянки не «тусуються» на наших дорогах та біля готелів. Справді багатства наші — і природні, і людські — вражаючі, самі їм ради не можемо дати, то ж щедро ділимося з сусідами. Якщо раніше до нас наїжджали старенькі «женихи» з багатих країн і влаштовували на місці відбір «наречених», то тепер товар доставляється їм додому. Щоправда, не для створення щасливих сімей.
ТІЛЬКИ СИР В МИШОЛОВЦІ БЕЗПЛАТНИЙ
В одному з волинських занедбаних сіл відбулася нібито випадкова зустріч колишнього односельчанина Олега М., який приїхав у гості на автомобілі, з двома моторними дівчиськами, яким ще не виповнилося і вісімнадцять років. Гість був такий добрий, що запропонував юним створінням десь у затишку посидіти і культурно відпочити. Він виявився дуже щедрим, бо пригостив, як потім казали його супутниці, не якоюсь там бражкою, а «водкою і закускою». Словом, справив добре враження, ввійшов у довір’я.
Згодом в село Олег М. завітав зі своєю дружиною Марією С. Прямо з дискотеки дівчат забрали: «Поїдемо на шашлики». Прибули в райцентр, де біля бару на капоті автомобіля споживали ті делікатеси, а коли дівчата добре сп’яніли, запропонували поїхати у Польщу на добру роботу. Ті поцікавилися, що ж вони там робитимуть? Нові знайомі відверто сказали: «Робота з хлопцями».
Оскільки вже було пізно, то подругам запропонували переночувати в будинку в п’яній компанії. Напевне, це було випробування. Зранку Марія С. настояла на тому, щоб поїхати на річку покупатись. Там подружжя і Тетяна П., що приєдналась, «накрили стіл» і після доброї випивки знову почали вмовляти їхати в Польщу за великими грішми. Мовляв, домовляться з матерями, без проблем вироблять їм закордонні паспорти, а там їх одягнуть як лялечок, житимуть в шикарному будинку і зароблятимуть долари. Зрештою, після чаркування дівчата чи то справді погодились, чи для того, щоб відчепились від них, дали згоду «працювати» з хлопцями.
Коли ж дівчата протверезіли, то почали в селі ховатись від настійливих роботодавців. А ті насідали та ще й погрожували: якщо не хочуть їхати в Польщу, то хай повернуть по 50 доларів, які були витрачені на випивку та закуску. А таких грошей дівчата зроду в руках не тримали. Двічі-тричі на день приїжджали ловці в село і одна дівчина навіть втікла в сусідню область.
На цей раз «витрати» сутенерів так і не були компенсовані невдячними дівчиськами. Але таких невдач у них було порівняно небагато. По-перше, в підприємливого подружжя було «набите око»: вони підходили до тих дівчат, які, на їхню думку, були «легкої поведінки». Олег М. ходив по барах і шукав підходящий контингент. По-друге, як правило, вони вміло починали свою пошукову роботу з випивки та допомагали виробити закордонний паспорт. Далі процес проходив інтенсивніше: негайно повертай борг за видачу документа, або відробляй за кордоном.
Пропозиції, які пропонувало подружжя, Тетяна П., водій Анатолій М., подавалися в красивій обгортці. Здебільшого жінки знали або здогадувались про профіль роботи, яка на них чекала. В попередні роки, коли не було візового режиму, планувалися виїзди в Чехію. Казали, що це культурна країна, а робота хоч тяжка, за день треба надавати послуги багатьом чоловікам , але високооплачувана і будуть створені всі умови для проживання в гарному будинку, за одним заходом можна заробити великі гроші. Як згодом пояснювала одна з добровольців, «я не боялася такої роботи, бо мала стосунки з чоловіками, хоча проституткою і не працювала». Були й такі, які вже в Польщі підробляли таким чином і були депортовані.
Олександр Нагорний.
Закінчення в наступному номері
Найбільше з того грабунку України, який влаштували у роки війни німецькі окупанти, вражає вивезення чорнозему та рабів. На початку війни існувала ілюзія, що «культурна» нація надасть молоді у Європі добру роботу та великі гроші, але вона незабаром з приходом «нового порядку» розвіялась. На юнаків та дівчат влаштовували облави і в товарняках відправляли на каторжні роботи.
І ось після того, як минуло шістдесят повоєнних літ, у Європу масово, без примусу, рушили тисячі і тисячі українців у розквіті своїх сил та можливостей в пошуках добрих заробітків. Визначились і країни, які прихистили ті чи інші категорії працівників: Португалія, Чехія донедавна потребували будівельників, Польща — сезонних робітників, Італія — доглядальниць для старих людей...
Потрапляли наші люди в європейські країни як «туристи» і опинялися в незавидній ролі безправних нелегалів, дешевої робочої сили, хоча досить кваліфікованої і освіченої. Принаймні, на Волині, як стверджують працівники компетентних органів, немає жодної фірми, яка б мала ліцензію (вона ж бо коштує недешево) і офіційно займалася трудовлаштуванням за кордоном. Отже, постачальники кандидатів на чорнову роботу ні за що не відповідають. Наших працівників, які не знають мови та звичаїв країни, ніхто не очікує там, не гарантує юридичного захисту, дотримання їхніх прав. Це начебто людей, які не вміють плавати, кидають на глибину: хтось таки випливе.
Заробітчани чіпляються за соломинку: платять нашим же таки рекетирам, шукають земляків і взагалі добрих людей. Назад дороги немає. Адже дома позичали долари. Доводиться пройти не лише через фізичний біль, але й витримати приниження і зневагу на чужині. Не секрет, що, наприклад, в Італії не кожна служниця (доглядальниця) з України може спокійно вийти на вулицю, оскільки теж склався деякий стереотип про заробітчанок, що розповсюджується на всіх, і підлітки посилають їм вслід загальновідомі в усьому світі слова.
Кожен продає, що може — умілі руки, розумну голову або... гарне тіло. Хай це сказано дещо цинічно, але на наших повій за кордоном теж є попит. Чутки про те, що наші жінки мають високу ціну в очах іноземних чоловіків і можуть швидко забагатіти на сексуальних послугах, а то й вийти вдало заміж, набули поширеного характеру. Підігрівають цей інтерес заїжджі іноземці, які кажуть, що в жодній країні не бачили стільки на вулицях гарних жінок, як в Україні. Тим більше, що з тієї ж Італії, буває, приїжджають жінки з підстаркуватими женихами, а дехто з наших красунь уже успішно працює над оновленням тамтешнього генофонду нації.
На жаль, не менше й розчарувань, бо спонсорів-банкірів далеко не всім вистачає, а кавалерами нерідко стають небагаті і другосортні, які не знадобились італійкам. Але ілюзії живуть і тішать прагматичних жінок. Це й використовують підприємливі сутенери, які вивозять жінок з України, часом даючи туманне пояснення про їхнє майбутнє заняття. Фактично налагоджено вивіз живого дешевого товару з України для втіхи іноземців.
Про це вже можна говорити на повний голос, бо пройшли судові процеси над продавцями жінок в Луганській, Дніпропетровській та інших областях. Це при тому, що виявити ланцюжок передачі жінок для сексуальної експлуатації не так вже й просто, бо справа ця делікатна і «жертви» не поспішають в міліцію навіть при явному обмані, не вимагають когось посадити чи компенсувати моральні та фізичні збитки. Нерідко ці жінки пройшли добру школу дома і здогадуються, що їх запрошують не апельсини рвати на деревах, як про це сповіщають домашнім.
Однак нам здавалося, що продаж жінок відбувається у великих містах, через так звані «модельні» агентства, де красунь хоч греблю гати. Але, виявляється, знадобилися і селючки. Тому варто відкрити очі родинам, чоловікам, так би мовити, зайнятися просвітництвом, бо в нас також вербують дівчат для любощів.
Хай замисляться батьки та матері на Волині, які заробітки, буває, мають їхні милі чада за кордоном, якою ціною вони даються. Виявляється, в Польщу давно успішно продавали дівчат з сіл та містечок, і не якісь там заїжджі чужинці-гангстери цим займалися, а свої молоді люди, яким по 26-28 років. Деякі з них спробували себе в ролі путан за кордоном, а потім дійшли висновку, що краще займатися перепродажем чужого тіла, ніж підставляти своє. Про це засвідчує кримінальна справа, недавно розглянута в суді. І як нам стало відомо, слідчі органи нині займаються уже іншою злочинною групою, яка відправляла жінок для сексуальної експлуатації в... Росію. Як бачимо, Україна, що, як кажуть, є різновекторною країною, опинилася в ганебній ролі постачальника живого товару і на Захід, і на Схід. Ні польки, ні німкені, ні, схоже, росіянки не «тусуються» на наших дорогах та біля готелів. Справді багатства наші — і природні, і людські — вражаючі, самі їм ради не можемо дати, то ж щедро ділимося з сусідами. Якщо раніше до нас наїжджали старенькі «женихи» з багатих країн і влаштовували на місці відбір «наречених», то тепер товар доставляється їм додому. Щоправда, не для створення щасливих сімей.
ТІЛЬКИ СИР В МИШОЛОВЦІ БЕЗПЛАТНИЙ
В одному з волинських занедбаних сіл відбулася нібито випадкова зустріч колишнього односельчанина Олега М., який приїхав у гості на автомобілі, з двома моторними дівчиськами, яким ще не виповнилося і вісімнадцять років. Гість був такий добрий, що запропонував юним створінням десь у затишку посидіти і культурно відпочити. Він виявився дуже щедрим, бо пригостив, як потім казали його супутниці, не якоюсь там бражкою, а «водкою і закускою». Словом, справив добре враження, ввійшов у довір’я.
Згодом в село Олег М. завітав зі своєю дружиною Марією С. Прямо з дискотеки дівчат забрали: «Поїдемо на шашлики». Прибули в райцентр, де біля бару на капоті автомобіля споживали ті делікатеси, а коли дівчата добре сп’яніли, запропонували поїхати у Польщу на добру роботу. Ті поцікавилися, що ж вони там робитимуть? Нові знайомі відверто сказали: «Робота з хлопцями».
Оскільки вже було пізно, то подругам запропонували переночувати в будинку в п’яній компанії. Напевне, це було випробування. Зранку Марія С. настояла на тому, щоб поїхати на річку покупатись. Там подружжя і Тетяна П., що приєдналась, «накрили стіл» і після доброї випивки знову почали вмовляти їхати в Польщу за великими грішми. Мовляв, домовляться з матерями, без проблем вироблять їм закордонні паспорти, а там їх одягнуть як лялечок, житимуть в шикарному будинку і зароблятимуть долари. Зрештою, після чаркування дівчата чи то справді погодились, чи для того, щоб відчепились від них, дали згоду «працювати» з хлопцями.
Коли ж дівчата протверезіли, то почали в селі ховатись від настійливих роботодавців. А ті насідали та ще й погрожували: якщо не хочуть їхати в Польщу, то хай повернуть по 50 доларів, які були витрачені на випивку та закуску. А таких грошей дівчата зроду в руках не тримали. Двічі-тричі на день приїжджали ловці в село і одна дівчина навіть втікла в сусідню область.
На цей раз «витрати» сутенерів так і не були компенсовані невдячними дівчиськами. Але таких невдач у них було порівняно небагато. По-перше, в підприємливого подружжя було «набите око»: вони підходили до тих дівчат, які, на їхню думку, були «легкої поведінки». Олег М. ходив по барах і шукав підходящий контингент. По-друге, як правило, вони вміло починали свою пошукову роботу з випивки та допомагали виробити закордонний паспорт. Далі процес проходив інтенсивніше: негайно повертай борг за видачу документа, або відробляй за кордоном.
Пропозиції, які пропонувало подружжя, Тетяна П., водій Анатолій М., подавалися в красивій обгортці. Здебільшого жінки знали або здогадувались про профіль роботи, яка на них чекала. В попередні роки, коли не було візового режиму, планувалися виїзди в Чехію. Казали, що це культурна країна, а робота хоч тяжка, за день треба надавати послуги багатьом чоловікам , але високооплачувана і будуть створені всі умови для проживання в гарному будинку, за одним заходом можна заробити великі гроші. Як згодом пояснювала одна з добровольців, «я не боялася такої роботи, бо мала стосунки з чоловіками, хоча проституткою і не працювала». Були й такі, які вже в Польщі підробляли таким чином і були депортовані.
Олександр Нагорний.
Закінчення в наступному номері