Золотий голос, який неможливо забути
«Ось уже 25 років, як немає з нами мого тата — заслуженого артистка України Івана Секлія»
Спливають роки, змінюються часи, але їм не підвладна людська пам’ять... Вона щоразу повертає нас у минуле, де вирувало щасливе життя і звучав його прекрасний голос...
Ось уже 25 років, як немає з нами мого тата — заслуженого артистка України Івана Секлія. Цими осінніми днями йому виповнилося б 85. Для багатьох тисяч волинян старшого покоління це ім’я добре знане. Люди любили Івана Секлія за красивий баритон, захоплювалися блискучим талантом, бо його пісня щира, сповнена задушевності, линула для них, для простих людей, з котрими виріс, серед яких жив, любив і поважав. А високопрофесійні виступи були справжньою окрасою концертів тих часів. Результатом народного визнання і високої оцінки його творчості стала нагорода — орден «Знак пошани».
Іван Секлій — був солістом філармонії, гордістю Волині, її душею і славним сином, який залишив гарний слід на землі.
Я пишаюся своїм батьком, — це наша гордість. Він мав чудовий, величний голос, високу майстерність виконання, а найголовніше — добре серце, яке зігрівало нас, родину, бо турбувався щоденно, щохвилинно, щоб нам було затишно і надійно поряд із ним. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться у наших серцях і спогадах.
Іван Секлій — був солістом філармонії, гордістю Волині, її душею і славним сином, який залишив гарний слід на землі.
Хто знав - згадайте. Нехай душі його буде вічний спокій і Царство Небесне.
Людмила СЕКЛІЙ.
