Виставка художника Ореста Хмельовського «Моя Волинь, мої Карпати» нарешті примандрувала й у Локачі, де живе митець
Експозиція картин приурочена до 25-річчя Незалежності України
Виставка художника Ореста Хмельовського «Моя Волинь, мої Карпати», приурочена до 25-річчя Незалежності України, цьогоріч демонструвалася у меморіальному музеї В’ячеслава Липинського в Затурцях, у Волинському краєзнавчому музеї та в Музеї-садибі Лесі Українки в Колодяжному й нарешті примандрувала у Локачі, де нині ось уже майже десять років живе і творить митець.
Власне, як зізналася його дружина, письменниця і журналістка, Почесна громадянка Локач Валентина Штинько, вона й задумувалася передусім для того, щоб саме земляків познайомити із творчістю художника і дизайнера, який до виходу на заслужений відпочинок очолював кафедру дизайну Луцького національного технічного університету. Адже на вулиці Садовій його знають чи не всі сусіди, бо Орест Михайлович не раз виручав їх у дрібних, але нагальних господарських потребах: кому сапку чи ножі до січкарні погострити, кому хвіртку приварити...
Проте у містечку, на жаль, нема виставкових площ. Виручили вигадливі й невтомні бібліотекарі, перетворивши на кілька днів у виставковий... читальний зал. І хоч розмістилася там не вся експозиція, а лише роботи із циклу «Моя Волинь», вона зацікавила багатьох, на відкритті було дуже велелюдно.
Зустріч проходила у формі інтерв’ю. Відповідаючи на запитання ведучої Ганни Марчак, Орест Хмельовський розповів про босоноге дитинство (народився 1948 року в селі Нижні Устріки, нині Польща), яке пройшло у Карпатах, про любов до мальовничої природи Волині та Львівщини, про те, як через творчість — ілюстрував її першу поетичну збірку «Тінь сльози» — познайомився зі своєю дружиною. А ще присутні дізналися, що він протягом життя займається науковою, конструкторською, дизайнерською та літературною творчістю, мав сім персональних виставок живопису та графіки, автор «Теорії образотворення», що вийшла друком у п’яти книгах протягом 2000—2005 років і ще багато-багато цікавого. Зокрема, і про... «коханців своєї дружини», яких він із любов’ю зобразив на полотні. Ними виявилися її улюблені іриси, які Валентина Сергіївна, ведуча сторінки «Квіткова підкова» у газеті «Волинь-нова», натхненно вирощує біля батьківської хати.
Протягом життя митець займається науковою, конструкторською, дизайнерською та літературною творчістю, мав сім персональних виставок живопису та графіки.
Ця зустріч була насправді теплою і невимушеною. Валентина Штинько традиційно читала свої авторські поезії. Пісні на її вірші (музика Анатолія Вольського, Ярослава Матулька) звучали у виконанні жіночої вокальної групи районного будинку культури й учасників Зразкового хору Локачинського ОНЗ Софії Іванової та Катерини Данилевич.
Багато теплих слів на адресу винуватців торжества прозвучало від директора централізованої бібліотечної системи Людмили Мариняк, секретаря Локачинської селищної ради Лесі Познякевич, директора місцевої школи-гімназії Оксани Сахарчук, друзів, сусідів, рідних. У подарунок гості отримали ляльку-мотанку, яку спеціально для подружжя виготовила народна майстриня Юлія Мелесик.
Автор – Павло КОСТЮЧКО.
