Від голодної смерті врятувало молоко
З 87 прожитих літ у Галини Петрівни Фельмецгер (Сиволап) 52 пов’язано з Любомлем. Доля закинула її далеко від рідного краю
Народилася вона у 1930-му в селі Пироги на Полтавщині в сім’ї колгоспників, – пише Галина Ващук у Район.Любомль.
«Голодомору 1933-го не пам’ятаю. Мені було всього 3 рочки. До того ж, у нашому селі Пироги багато господарів мало корови, що врятувало сім’ї від смерті.Як зараз бачу матір, яка зав’язала в мішечок зібрані маленькі картоплини і застерегла: «Це на насіння, борони, Боже, її зачіпати».
«Вижили, перетерпіли: і втрату батька на війні, і важку недитячу працю на ділянках, і голод, який, здавалося, ніколи не вщухне. Та все пройшло…»
Також лишали, хто мав, лушпиння. Їсти хотілося дуже. Врятувало знову молоко. На жорнах перемелювали залишки торішнього зерна, вкидали в кипляче вже козяче молоко і варили таку «колотуху». А ввечері вгамовували бажання їсти шматком вареного буряка – чи то столового червоного, чи й кормового, коли який попадав. Навесні мати пекла пляцки з лободи та молодої кропиви, до яких добавляла жменю висівок», – каже Галина Петрівна.
«Вижили, перетерпіли: і втрату батька на війні, і важку недитячу працю на ділянках, і голод, який, здавалося, ніколи не вщухне. Та все пройшло…»
Галина Петрівна закінчила технікум у Ромнах Сумської області і здобула спеціальність лісомеліоратора. Направлення отримала на Волинь, у Затурці. Але через рік відбулося укрупнення, і вони увійшли у Локачинський район.
Молодого спеціаліста перевели на Любомльщину, у Машівську МТС. Інколи в день «намотувала» до 20 кілометрів, адже потрібно було організувати контроль за веденням робіт у колгоспних лісах.
У ближчі села діставалася пішки, та навіть й у віддалені – Висоцьк, Мосир. Після створення «сільгосптехніки» працювала 15 років у райвиконкомі, а тоді перейшла в управління сільського господарства, де й робила до пенсії.
Галину Петрівну мали забирати в обласне управління. Та, мабуть, судилося залишитися в Любомлі, бо руку й серце запропонував Володимир Фельмецгер, який працював бухгалтером на млині (територія сучасного заводу «Світязь»). Прожили в злагоді й любові 60 літ, народили і виховали двох синів – Віктора й Олександра, дали їм вищу освіту. Старший лишився в Любомлі, а молодший – в Луцьку. Онучки, закінчивши столичні вузи, там і залишилися на роботі.
