Він вижив у пеклі війни, а загинув від удару ножа... свого ж офіцера
Минуло три роки, як обірвалося життя жителя села Велимче Ратнівського району, учасника антитерористичної операції Дмитра Коляди
Смерть Дмитра була трагічною. Це ж треба, щоб так сталося, що пройшов крізь пекло війни, горів у танку, врятував екіпаж, а загинув від удару ножа... свого ж офіцера.
Перед Світлою Христовою Паскою 2014 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Пройшов дорогами війни і ніколи не журився, не розповідав, як йому під ворожими кулями, серед смерті доводиться захищати територіальну цілісність своєї держави.
Вже потім під Донецьком, у Красногорівці, наприкінці серпня його зупинила ворожа куля – снаряд потрапив у танк, в екіпажі якого був і Дмитро
А його мужністю можна захоплюватися, знаючи хоча б ось такий факт: Дмитро ще тоді, коли воював під Волновахою і вирвався з пекельного котла, чітко заявив про свій патріотизм – військовослужбовців його роти повертали на полігон у Миколаївську область, а Діма виявив бажання залишитися, воювати до останнього… Вже потім під Донецьком, у Красногорівці, наприкінці серпня його зупинила ворожа куля – снаряд потрапив у танк, в екіпажі якого був і Дмитро. На щастя, він встиг вискочити з вогню та ще й витягти механіка і непритомного командира екіпажу танка Романа Киричука. Встиг… А через якусь мить танк рвонуло…
Роман був на похороні свого бойового побратима і щиро дякував батькам Дмитра за сина, за свого названого брата, який врятував йому життя. На похороні були й інші військовослужбовці з 51-ї, вони говорили про побратима як про мужнього, відважного воїна, справжнього героя, який нікого і ніколи не підводив — ні солдатів, ні командирів.
Після того, як підбили танк, Дмитро загоював тілесні опіки і душевні рани у Дніпропетровському, а потім у Луцькому госпіталях. А далі реабілітація.
Дмитро Коляда посмертно нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня», відзнакою командира 14 окремої механізованої бригади… Вручали їх вже батькам — Степану Андрійовичу та Галині Іванівні
18 листопада його викликали у Володимир-Волинський — у не розформовану ще на той час 51-у механізовану бригаду, і, як говорили близькі родичі, він мав знову йти у зону АТО… Не пішов. Того самого дня помер від удару ножа у грудну клітку, який наніс йому під час словесної суперечки командир взводу другої танкової роти танкового батальйону… Батьки поховали сина. Справа про смерть Дмитра Коляди пройшла через всі інстанції суду: Володимир-Волинський, Апеляційний у Луцьку, Ковельський і знову Апеляційний, і вже касаційний…
Дмитро Коляда посмертно нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня», відзнакою командира 14 окремої механізованої бригади… Вручали їх вже батькам — Степану Андрійовичу та Галині Іванівні. І вони бережуть нагороди як пам’ять про сина… І у їхніх зранених серцях любов до нього живе і буде жити вічно…
У травні на сесії Велимченської сільської ради депутати одноголосно проголосували за перейменування вулиці ім. Франка на Дмитра Коляди, а також за те, щоб вулицю Грабівську назвати на честь ще одного загиблого юного велимченця, учасника АТО Миколи Повха. А при вході до школи, в якій навчалися юнаки, встановлені меморіальні дошки обом загиблим учасникам АТО, Миколі Повху та Дмитру Коляді, у фойє школи - пам’ятний стенд з їхніми портретами – і вічно живі квіти та вогонь свічки…
Валентина БОРЗОВЕЦЬ.
