Курси НБУ $ 41.20 € 45.22
Іван Бойчук має свій «міні–колгосп»

Глава сімейства — гідний приклад для дітей.

Фото з домашнього архіву.

Іван Бойчук має свій «міні–колгосп»

Спритності цього жителя села Тойкут Ковельського району можна тільки позаздрити, бо ж не всяка господиня видоїть корову за 3 хвилини і не кожен чоловік розбере свинячу тушу менш, ніж за півгодини

ДО ТЯЖКОЇ ПРАЦІ ЗВИК ЗМАЛКУ, АДЖЕ БАТЬКИ ВИХОВАЛИ ВІСЬМОХ ДІТЕЙ

Життєва історія Івана Сергійовича цікава, хоч і нелегка. Після школи збирав у селі молоко, згодом служив в армії, два роки трудився на хлібзаводі, який тоді діяв у Тойкуті. Пізніше пройшов курси провідників, але працював за спеціальністю недовго, бо став підприємцем — зайнявся заготівлею худоби. Досягнув у цьому ділі неабиякої вправності.

— Від моменту, коли свиню виводять із хліва і до обсмажування м'яса на пательні у мене без помічників проходить дві—дві з половиною години. Що ж там довше порати?! Головне — вигодувати, — жартує господар. — А щоб тільки розібрати тушу, хвилин 20 достатньо.

До тяжкої праці чоловік звик змалку, адже батьки виховали вісьмох дітей, із яких він — наймолодший. Коли були школярами, по черзі пасли худобу, бо тоді всі тримали по 4—5 голів.

Сім'я Бойчуків цікава ще й тим, що у ній — дві пари двійнят: Ніна та Марія, Галина та Микола, у яких цьогоріч ювілеї — 55 і 50 років відповідно. Брат Івана Сергійовича Віктор продовжив батьківську традицію — теж має вісьмох дітей (два сина і шість дочок). Дружина іншого брата, Петра, вправна господиня: пече чудові короваї для рідні і знайомих. До всього, родина Бойчуків весела, голосиста (ще один брат Олександр співає у церковному хорі) і дружна: п'ятеро братів завжди готові прийти на допомогу сестрам та один одному. Живуть усі близько, лише сестра Галина — у Ковелі.

Нашого цвіту — по всьому світу: родичі є і в сусідніх селах, і в Харківській області, у Маріуполі мешкають дві тітки з сім'ями, — каже сестра пана Івана Ніна. — До речі, позаминулого літа, коли біля приморського міста тривали активні бойові дії, тітка Надія з внучкою і правнуком приїздили сюди, аби пересидіти стрілянину. Але затрималися недовго, розуміли: тиша на Сході настане не скоро.

 

МОЛОЧНА ПРОДУКЦІЯ В ХАТІ Є ЗАВЖДИ

На зиму для такого поголів’я потрібно заготувати чимало кормів.
На зиму для такого поголів’я потрібно заготувати чимало кормів.

 Іван Сергійович на батьківському обійсті звів хату і вправно господарював разом із дружиною. На жаль, два з половиною роки тому невблаганна хвороба забрала кохану. Але не зламала впевненості глави сім’ї в своїх силах, його наполегливості. Попри тяжку втрату, він зберіг віру у себе, став ще сильнішим, адже треба ставити на ноги трьох дітей. І хоча вони вже не маленькі (доньці Марії 22 роки, синові Василю — 20, наймолодшій Анастасії — 13), старші вже працюють, батьківська допомога потрібна кожному. Тому й крутиться тато Іван, як білка в колесі, утримуючи чимале господарство: окрім птаства, коня, має 4 свиней і аж 6 корів (буває й більше). Такої кількості рогатої худоби не знайдете у жодного господаря в окрузі!

Молочна продукція у цьому домі є цілий рік. Заготівельників молока пан Іван не шукає, бо розбирають його постійні клієнти зі свого села та району. У той час, коли багато хазяїв збувають худобу, він продовжує утримувати чимале поголів’я. Більше того, сам вручну доїть корів, робить сметану, сир, масло і навіть плавленого сиру на ціле весілля племінниці приготував.

Не залежно від пори року, робочий день 48-річного господаря розпочинається тоді, коли більшість людей ще спить. Встає о п'ятій, інколи — раніше. Розповідає, що будильник не потрібен, вже звик сам прокидатися. Щоправда, в обідню пору дозволяє собі перекимарити годинку–другу. Жартує: «А хто мене ще пошкодує, як не сам?..»

Тому й крутиться тато Іван, як білка в колесі, утримуючи чимале господарство: окрім птаства, коня, має 4 свиней і аж 6 корів (буває й більше). Такої кількості рогатої худоби не знайдете у жодного господаря в окрузі!

— Доїльний апарат є, проте ним не користуюся. Був період, коли влада роздавала їх, а вони виявилися ніякими. Краще б гроші людям дали, було би більше користі. Я і вручну добре справляюся, — каже хазяїн. — Хіба корова дуже тверда, то до десяти хвилин треба сидіти, а так 3—5 хвилин — і подоїв. Єдина проблема — влітку треба часто мити сепаратор, бо молока багато, переганяю вранці і ввечері.

Як тільки зазеленіє весняна травичка — корівки відправляються «на природу». Щоб не гонити їх у череду, на паєвій ділянці за кілька кілометрів від домівки господар облаштував «міні-колгосп»: переніс із обійстя стару літню кухню, підрихтував її, викопав ставка для напування — і «миньки» тут днюють і ночують. І так уже більше десяти років. Іван Сергійович приїжджає до худоби, щоб видоїти, перепнути, дати пити. Корови повертаються у село тільки перезимувати.

— От якби ви до нас теплої пори приїхали, показав би, яка там краса, роздолля… — каже господар.

Влітку молоді Бойчуки майже весь час проводять у лісі: знають і ягідні, і грибні місця. Очевидно, від мами перейняли хазяйновитість, а від тата — спритність. Минулого сезону старша дочка Марія щодня до обіду за допомогою бралки назбирувала по 36 літрів чорниць, молодша — 21. Син Василь ходив не часто, але приносив по 25 літрів ягід. У грибний сезон у їхньому домі є дари лісу в консервованому, сушеному, замороженому вигляді.

На подвір'ї хазяїна стоїть сільськогосподарська техніка. Це — територія сина, який цікавиться механікою, хоча працює на пилорамі. Коли люди просять, обробляє їм поля. «Добре їм, бо тяжко працюю», — усміхається, показуючи на свіжозбиті грудки масла, пан Іван. От би ще чиновники наші так працювали…

На зиму для такого поголів’я потрібно заготувати чимало кормів.
На зиму для такого поголів’я потрібно заготувати чимало кормів.

 

Telegram Channel