СМЕРТЬ НА СВІТАНКУ

НЕСПОДІВАНІ ГОСТІ З ДАЛЕКОГО МІСТА
Зіна Камінська піднялася з ліжка рано-вранці. Вийшла на подвір’я. Сонце ще не зійшло, але край неба вже червонів, немов розлита кров. Село Седлище поступово пробуджувалося. Жінка кілька хвилин постояла, жадібно вдихаючи свіже повітря, потім драбиною полізла на горище хліва. Там, на сіні, спали її гості — ковельчанин Сергій Савчук та житель Миколаєва Сергій Галка. Ночували вони вже кілька діб, тут і чаркували.
Камінська почала будити Савчука.
— Вставай, бо вже ранок,— затрясла його за плечі.
— Чого тобі?— буркнув спросоння Сергій.
— Як чого?.. Забув, про що вчора ввечері ми говорили тут втрьох? Досить товктися на сіні – час і за діло братися.
Савчук розплющив очі, повільно піднявся й почав обтрушувати з одягу сіно.
— Про що ж ми вчора говорили?— перепитав.
Замість відповіді, жінка кивнула головою ліворуч. Там лежали молоток і гумові рукавиці.
— Згадай, навіщо ти просив, аби я все це принесла.
Савчук почав будити Галку:
— Швидше вставай, до баби йдемо!
Той підняв голову, подивився на Савчука та Камінську.
— Ти йди, а я через кілька хвилин прибіжу також. Все одно там доведеться чекати, доки баба вийде з хати,— сказав неголосно.
Савчук запхав гумові рукавиці до кишені штанів, молоток сховав під спортивну куртку, в яку був одягнений, й зліз із горища. За ним сповзла й Зіна.
— А ти хоч не забув, де хата Ніни Євтушик?— запитала у Сергія.
— Чого б я забув? Ти ж вчора мене підводила майже до самої хати?— ображено сказав Савчук. — А ввечері я також туди пройшовся. Крім того, це ж село, а не місто, заблукати важко.
— Тоді йди...
— Може, Галку почекати?
— Поспішай, бо зараз всі люди повстають. А Галка через пару хвилин і сам прибіжить...
Савчук вислизнув з двору й попрямував до будинку, де проживала сімдесятирічна вдова Ніна Євтушик. По дорозі нікого не зустрів. Підійшов до дверей, взявся за клямку. Двері виявилися замкненими зсередини. Зрозумів, що господиня ще спить, а якщо й прокинулася, то на подвір’я не виходила, бо чого б вдень замикалася?
Сергій заховався за хлів й почав чекати Галку. Хвилини збігли швидко, а спільника чомусь не було.
“Мабуть, злякався,— розмірковував Савчук, час від часу визираючи з-за хліва. — А, може, то й краще? Не доведеться ділитися грошима. Даремно йому не дам ні гривні...”.
Певне, з півгодини Савчук простояв під хлівом. Галка так і не з’явився. Потім почув, як рипнули двері. Бабуся вийшла з хати, взяла якесь відро й попрямувала до хліва.
“Мабуть, має курей чи качок, зараз їх годуватиме”,— вирішив Сергій й, коли господиня зайшла у хлів, кинувся в хату. Де лежать гроші, уже знав. Відгорнув матрац на ліжку, під ним лежав товстенький гаманець. Схопив його, хотів подивитися, скільки там гривень. Але передумав, вирішив, що треба швидше тікати.
Злодій запхав гаманець у кишеню й рушив до виходу. Коли вже був у коридорі, почув, що на порозі господиня.
“Вона мене зараз побачить, а завтра заявить у міліцію”,— майнула, мов блискавка, думка.
Савчук майже автоматично вихопив з-під куртки молоток. Бабця ступила на поріг й, певне, побачила незнайомого чоловіка. Нічого не встигла запитати, бо незнайомець вдарив її молотком по голові. Навіть не зойкнувши, жінка впала обличчям на підлогу. Чи була ще при свідомості, невідомо, бо бандит кинувся до неї, сів на спину й почав бити молотком по голові. Вдарив дев’ять разів. Кров хлюпнула в усі боки, потекла на підлогу. Зрозумівши, що вона мертва, вбивця дременув з хати. Він пішов за село до шосе. Там у кущі викинув рукавиці, якими так і не скористався, та закривавлений молоток. Зупинив таксі й доїхав до Ковеля. П’ять гривень заплатив водієві. Вийшов біля міського ринку. Перерахував гроші. Виявилося 2500 гривень. Купив собі новий спортивний костюм, поголився й пішов додому на вулицю Ватутіна, де проживав у п’ятиповерховому будинку...
ЗМОВА ГРАБІЖНИКІВ
Мертву Ніну Євтушик, котра лежала закривавлена на підлозі, виявили сусіди близько п’ятої години дня. До самотньої бабусі рідко хтось заходив. Сусідам здалося дивним, що господиня увесь день сидить у хаті, хоча раніш майже завжди вона поралася на своєму подвір’ї. Людина була працьовита й не могла марнувати час, незважаючи на свій вік. Скрізь у неї був порядок і в хаті, й на подвір’ї, все лежало на своєму місці.
Хтось із сусідів зазирнув під вечір й вжахнувся, побачивши мертву бабусю на підлозі. Одразу ж потелефонували у Старовижівський райвідділ внутрішніх справ.
Працівники міліції приїхали досить швидко. Оглянули труп. Обдивилися й кімнати. Там був порядок. Не видно було розкиданих речей, як буває, коли злодії вриваються у квартиру. Проте рани на голові господині свідчили, що її вбито. Але за що? Міліціонери обпитали сусідів, але ті нічого не чули й не знали. Необхідно було шукати вбивць. Та як натрапити на слід?
Сліди злочинці завжди залишають, хоч часто вдягають на обличчя маски, а на руки рукавиці. Перш за все за селом біля дороги були знайдені гумові рукавиці і закривавлений молоток. Працівники аптеки сказали, хто у них цими днями купував рукавиці. Були й інші сліди.
Через кілька днів працівники міліції подзвонили у ковельську квартиру Сергія Савчука. Той відчинив двері, побачив міліціонерів й одразу зрозумів, чого вони прийшли. Вбивцю одразу ж заарештували, потім взяли Галку та Камінську. Проти банди була порушена кримінальна справа.
Як об’єдналися у злочинний клубок люди, котрі жили в різних місцях?
У Миколаєві проживали родичі Зіни Камінської. Одного дня вона з двадцятирічним сином Володимиром поїхала до них у гості. Пробули там кілька днів. Володимир випадково познайомився з місцевим жителем, своїм ровесником Сергієм Галкою та ковельчанином Сергієм Савчуком. Чого волинянин заїхав так далеко, невідомо. Певне, шукав якихось пригод, адже ніде не працював, у свої двадцять п’ять років уже встиг побувати за гратами.
Зіна Камінська із сином згодом повернулася додому в село Седлище, де працювала продавцем сільмагу, запросила в гості до себе Галку та Савчука. Не сподівалася, що вони приїдуть. Проте одного дня у квартирі Камінської пролунав телефонний дзвінок. Жінка підняла трубку.
— Це я, Савчук. Ми з Галкою в селі Борзова. Пішки йдемо до вас у Седлище по шосе. Може, зустрінете нас?
— Звичайно, зустріну...
Камінська витягла з шафи пляшку горілки, закуску, сіла на велосипед і поїхала назустріч несподіваним гостям. Зустріла їх біля якогось лісу. Всі разом зійшли з асфальту. Сіли під деревами, випили й закусили. А незабаром уже були у селі Седлище, у хаті Зіни розпивали чергову пляшку.
— А я й не сподівалася, що ви до мене приїдете,— говорила господиня, піднімаючи чарку за здоров’я гостей.
Підпилі гості розповіли, що обидва прибули з Миколаєва. Савчук умовив Галку їхати на Волинь, пообіцяв знайти йому там добру роботу. На дорогу не було грошей, бо ж обидва ніде не працювали, й чоловіки пограбували квартиру знайомої дівчини Оксани. Забрали музичний центр “Панасонік”, імпортний телефонний апарат, чимало одягу. Все продали в Миколаєві на ринку й втекли з міста аж на Волинь.
— Скільки ви будете в Седлищах?— поцікавилась господиня.
— Доки не виженете нас,— посміхнувся Савчук. — А ночувати є де?
— Звичайно...
Жінка хотіла їх поселити в квартирі, але вони вирішили ночувати у хліві на горищі.
— Так нас менше бачитимуть люди,— пояснив Савчук.
Відтоді й почали ночувати на горищі. Зіна носила туди харчі й до харчів. Під час чергової зустрічі на сіні Савчук сказав Галці:
— Миколаївські гроші у нас майже закінчилися. Що будемо робити?
— Десь треба роздобути...
— Але де?
В розмову втрутилась Камінська:
— У нашому селі живе стара жінка. Чоловік давно помер. Коли його ховали, всі, хто був на похоронах, ніби бачили в неї під матрацом багато гривень.
— Де її хата?— заметушився Савчук.
— Я можу показати.
Камінська не лише показала, де хата, але й намалювала план розташування кімнат. Вона ж в аптеці купила гумові рукавиці, принесла молоток. Савчук і Галка розробили план як пограбувати бабусю й таким чином розбагатіти.
Розбагатіти не вдалося. Пияки потрапили на лаву підсудних.
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду області вбивцю і хронічного алкоголіка Сергія Савчука позбавила волі на п’ятнадцять років. Зінаїда Камінська засуджена на шість років. В обох конфісковано все їх особисте майно. Сергій Галка отримав три роки позбавлення волі. Його звільнено від відбуття покарання з умовою, якщо протягом року не вчинить нового злочину.
Верховний Суд України вирок залишив без змін.
Сталося, як у народній приказці: пішли вовки овець стригти, а повернулися самі стриженими...
Борис ПЛАХТІЙ,
Володимир КАЛИТЕНКО.