А реальність іще трагічніша...
Нещодавно у Камені–Каширському краєзнавці провели науково–практичну конференцію, на якій дослідниця Волинського Полісся Олена Макарук розповіла неймовірну історію про трагічну долю єврейської родини Мейніцер зі Стобихви
Сім’я виховувала двох дочок — Суру та Марію. Під час Другої світової приїхав у райцентр німецький гебітскомісар і, вражений красою дівчат, забрав їх на роботу в управу. Усіх дивували коси Сури, які сягали аж до п’ят. Коли готувалася акція знищення євреїв, гебітскомісар попередив дівчат і велів сховатися. Але чи то вони не послухали, чи погано сховалися... Селяни зі смутком проводжали євреїв Стобихви, яких вели на розстріл роздягненими. Тоді Сура розплела свої коси, обгорнулася ними разом із сестрою і так пішли до могили...
Нині Стобихва переживає не найкращі часи. Адже колись тут працювали млини, сірникова фабрика, цегельня, винокурний завод.
Уже після війни на місці військового полігону селяни копали пісок і потрапили на рештки людських кісток та дівоче волосся понад півтораметрової довжини. Старожили тоді й повідали про цю трагедію. Нині Стобихва переживає не найкращі часи. Адже колись тут працювали млини, сірникова фабрика, цегельня, винокурний завод. А жителів у селі ще до двох примусових переселень, пов’язаних із будівництвом полігона й укрупненням колгоспів, було близько 2000, сьогодні ж заледве сягає 70. Тож село із такою цікавою історією може просто зникнути із карти Волині. Тримайся, Стобихво! — зичить краєзнавець Валентин Люпа.
