Коли у 1976 році на вулиці Артема (тепер проспект Перемоги, 10) у Луцьку звели дев’ятиповерховий дім-красень, позаду колишнього Будинку політосвіти, просторий двір був пустирем. Новосели швидко насадили багато різних дерев, і через кілька років тут виріс гарний сквер, зелена одіж дуже пасувала висотній споруді. Та от і в Луцьку настала пора приватизації...
Коли у 1976 році на вулиці Артема (тепер проспект Перемоги, 10) у Луцьку звели дев’ятиповерховий дім-красень, позаду колишнього Будинку політосвіти, просторий двір був пустирем. Новосели швидко насадили багато різних дерев, і через кілька років тут виріс гарний сквер, зелена одіж дуже пасувала висотній споруді. Та от і в Луцьку настала пора приватизації. Квартири нижніх поверхів центральних вулиць блискавично перетворюються в торговельні заклади, контори, офіси, хоч цього чинне законодавство не передбачає. Під маркою благоустрою падають і дерева. І все це без згоди мешканців сусідніх квартир, яких при переобладнанні і згодом дуже “оздоровлює” звуковий сервіс. Така участь спіткала і нижній поверх четвертого під’їзду згаданого будинку. Грошовитий підприємець Володимир Черняк з розмахом споруджує тут продовольчий магазин, прибудову до нього. Під зубами електропили впали каштан, яблуня, слива, яких, певно ж, цей чоловік не садив. На черзі — горобина, а головне — велика гарна береза, що вже сягнула висоти сьомого поверху. Жителі обурюються: доки будемо нищити зеленого друга, який захищає нас від спеки, пилу, газів? Мешканці обіцяють захистити красуню-берізку, на стовбур якої хтось почепив її зойк, адресований нашому меру: “Антоне Федоровичу! У 25 років мене хочуть вбити. Невже я заважаю європейському місту? ВРЯТУЙТЕ!”.
