Життєва і творча доля Віри Омелянчук (Гончарук) пов’язана зі словом. Донька, як пише сама, «рівненського поліщука і донецької степовички» народилася на Донеччині - в селищі Черкаському Слов’янського району...
Життєва і творча доля Віри Омелянчук (Гончарук) пов’язана зі словом. Донька, як пише сама, «рівненського поліщука і донецької степовички» народилася на Донеччині - в селищі Черкаському Слов’янського району. Підлітком разом з батьками переїхала до Рівного, де й закінчила школу. У Львівському державному університеті здобула фах журналіста і вже протягом тривалого часу працює кореспондентом газети «Львівський залізничник» по Волинській та Рівненській областях. Мешкає в Луцьку. Поетична творчість Віри Омелянчук приваблива не лише художньою майстерністю, а й глибиною роздумів про сенс людського буття, вічне протиборство добра і зла, драматизмом емоцій, прагненням слова максимально щирого, мудрого, переконливого. Вельми цікавим з цього погляду є цикл поетичних мініатюр «Зблиски». Цими днями Віра Омелянчук, член Національної Спілки письменників України, авторка збірок «Чорний лелека», «Світар» відзначає свій ювілей. Щиро здоровимо відому поетесу й журналістку, зичимо їй добра і щастя, нових поезій і книг.
На дереві буття ми - листя. І колись Нас вітер всіх знесе у невблаганну Лету. А мій листочок дивиться у вись, Не листопаду прагне - листозлету.
Не біймося страху! Хай страх боїться нас. Блажен, хто зі страхом не бачивсь і не знавсь.
Не біймось! І нова всміхнеться нам судьба. На світі не бува безстрашного раба.
Настане час - печаль оділлється в слова І висвітить мені усіх речей коріння. Страждання - це душі робота чорнова, Що виплавляє золото прозріння.
Є речі незбагненного порядку: Біда не ходить зроду навмання. Он хмарка пропливла, мов янголятко, А гурт ворон її наздоганя. Безглуздя незаслуженої кари Вполює душу, як не ту, так ту... В усіх епох є чорні санітари, Які на дух не зносять чистоту.
Громам верховним блискавки-рабині Виносили свою жагу з глибин. Це був їх бал. В ці ночі горобині Від них осліпли очі в горобин. І горобці, налякані достоту Свавіллям вогнепаду ізгори, Ніяк не вміли зрозуміти - хто ту Жахливу ніч їх іменем нарік? І чи буває в іншій де місцині Подібна ніч, страшна, як динаміт, Чи з літа в літо тільки Україні Гримить і блиска, блиска і гримить?
Спалила небо блискавка стрімка, Громаддя хмар звела на попелище. А я в цю мить така тобі близька! А ти мені - що вже й не можна ближче. Та встане день, який учора вмер. Самітнє сонце зійде над сльозою. А нам не жити порізно тепер, Як двом лелекам, вінчаним грозою.
