БАНДИТАМИ... НАРОДЖУЮТЬСЯ

КУДИ ЗНИК ВОДІЙ?
Подружжя Ящуків, Микола та Мирослава, того весняного дня було задоволене. Справа в тому, що нарешті збулася їх давня мрія — вони купили легковий автомобіль “Фольксваген-Пасат”. Чоловік сам, наїздившись досхочу, одного дня заявив дружині:
— Мабуть, я почну працювати таксистом.
— Чого раптом?— здивувалась Мирослава.
— Зароблю трохи грошей, бо ж все, що ми мали, витратили на іномарку.
Дружина не заперечувала.
— Поганяй, доки не набридне, а далі побачимо,— порадила чоловікові.
Відтоді Ящук почав таксувати. Возив пасажирів в основному по Ківерцях, де проживав сам. Часом їздив і до Ковеля. Завжди повертався додому вчасно.
Того вечора Микола десь затримався. Уже й стемніло, а його все не було. Коли й опівночі не приїхав, Мирослава захвилювалась, адже нічого подібного досі не було. Правда, заспокоювала себе, що, можливо, чоловік затримався у когось із друзів.
Ящук додому не з’явився ні другого, ні третього дня. Дружина зрозуміла, що трапилась якась автопригода й, можливо, Микола потрапив у лікарню. Звернулася у Ківерцівський райвідділ внутрішніх справ. Ящука почали розшукувати, але той немов пірнув у воду.
Через кілька днів працівники міліції виявили біля Володимира-Волинського на сміттєзвалищі, неподалік очисних споруд, труп невідомого чоловіка років за п’ятдесят. Був він вдягнутий в чорну шкіряну куртку, зелену кофту, сорочку, штани. Лежав у неглибокій ямі, прикритий рядном з кольоровими візерунками. Зверху на рядно хтось накидав пожовклого минулорічного листя та трішки землі. Мирослава у загиблому одразу впізнала свого чоловіка.
Судово-медична експертиза підтвердила, що Ящук помер від двох важких поранень у груди та шию, завданих ножем.
Того ж вечора працівники Володимир-Волинської міліції на вулиці Устилузькій виявили іномарку “Фольксваген-Пасат” червоного кольору. В салоні були залишки їжі, недопита пляшка горілки, порожня пляшка з-під пива, три пластмасові стаканчики. Тут же лежав великий ніж, схожий на військовий штик, на сидінні виднілися плями засохлої крові. Спинка сидіння на місці водія була прорізана, певне, тим же ножем.
— Це автомобіль, який ми недавно купили з чоловіком,— пояснила Мирослава. — Саме на ньому він і поїхав, щоб більше не повернутися. Хто й за що вбив Миколу, я не знаю. Чоловік завжди був витриманий, спокійний. Спиртного майже не вживав, тим більше за кермом. Ворогів, здається, у нього також не було.
— Можливо, його вбили, щоб пограбувати?— висловив здогад один з працівників міліції.
— Не знаю,— схлипнула жінка.
— Знайдемо вбивцю, ось тоді про все й довідаємося...

ТРУП В БАГАЖНИКУ АВТОМОБІЛЯ
Валерій Наконечний вийшов з бару, коли вже над Ківерцями опустився вечір. Цього дня він тут довгенько просидів із друзями. Пив горілку та пиво. Коли скінчилося спиртне та гроші, друзі розійшлися. Наконечний залишився за столом. Чекав, що хтось навідається із знайомих ківерчан і його ще пригостить. Просидів хвилин двадцять. Нікого не було. Піднявся й почимчикував до дверей.
На дорозі, напроти бару, побачив автомобіль “Фольксваген-Пасат” червоного кольору. Водія Наконечний знав. Три тижні тому він так само, як і сьогодні, вийшов п’яний з цього ж бару. Водій витирав капот іномарки ганчіркою. Валерій, коли проходив біля автомашини, послизнувся чи спеціально раптом різко сперся на капот автомобіля.
— Пив би менше, то й не падав би,— зробив йому зауваження водій.
— А тобі яке до того діло?— скипів п’яниця й посунув на водія.
Водій відіпхнув невисокого, миршавого п’яницю від себе. Почалася суперечка, взаємні образи. Пияк хотів уже витягти з-під куртки застромленого за пояс ножа, але поряд проходило багато людей.
— Ми з тобою зустрінемося!— пообіцяв Наконечний і побрів вулицею...
Тепер, побачивши знайому іномарку, Валерій підійшов. Водій сидів у салоні, чекаючи клієнтів.
— Може, підвезете?— відхилив дверцята Наконечний.
— Куди?— запитав водій, впізнавши молодого хлопця, з яким не так давно сварився.
— На вулицю Гвардійську.
— Та сідай уже, звичайно, підвезу...
Наконечний вмостився поряд з водієм.
На вулиці Гвардійській, біля продуктового магазину, пасажир сказав, що хоче зійти. Автомобіль зупинився. В ту ж мить Наконечний вихопив з-за пояса ножа й вдарив водія у груди. Таксист почав відпихати від себе п’яного пасажира, хапав його за руки. Той вдруге замахнувся ножем, цілячись у шию, проте влучив у спинку сидіння, прорізавши її. Третій удар потрапив у шию. Струменем вдарила кров й через хвилину водій був уже мертвий.
Наконечний виліз з автомашини. Перетягнув тіло вбитого на заднє сидіння. Обшукав одяг водія, знайшов тридцять чотири гривні. Зняв з убитого золотий перстень і срібний ланцюжок, поклав у торбу автомагнітолу. Кілька хвилин роздумував що робити далі. Сів за кермо й поїхав дорогою в бік Ковеля. За кілька кілометрів від Ківерець біля лісу зупинився й перетягнув тіло водія в багажник...

ЩЕ ОДИН УДАР НОЖЕМ
З Ковеля Наконечний подався до Володимира-Волинського, потім до села Заріччя, де проживав. У селі біля дороги зупинився. Горілка зморила вбивцю й він заснув. Проспав близько години, а коли прокинувся й ввімкнув фари, побачив на дорозі друга й односельчанина Олега Зая.
— Ти звідки чимчикуєш?— запитав у Зая.
— Йду з дискотеки,— повідомив той.
— Випити хочеш?
— А маєш?
— Зараз поїдемо у Володимир-Волинський і там купимо.
Наконечний і Зай купили горілки в магазині “Паллада” й повернулися в село. Зупинились біля хати Михайла Панасевича, їх друга. Розпили удвох пляшку. Тоді покликали Михайла. Запропонували і йому випити. Не відмовився.
— Щось довго тебе не було в селі,— сказав Панасевич.
— Їздив по справах.
— А де взяв автомобіль?
— Один знайомий дав покататися.
Випили горілки ще, і тоді Наконечний признався, що вбив таксиста й тепер їздить його іномаркою.
— Тіло водія в багажнику. Треба, щоб ви допомогли його десь закопати,— сказав Наконечний.
— Звичайно, допоможемо,— в один голос заявили друзі...
Вранці всі троє уже були біля іномарки. Порадившись, вирішили тіло везти до сміттєзвалища, що поблизу села, й десь там закопати. Взяли з собою лопату. Коли приїхали до сміттєзвалища, метрів за десять від дороги поміж деревами помітили неглибоку яму.
— Ти стій біля дороги, а ми з Михайлом тіло понесем до ями. Якщо хтось йтиме чи їхатиме, гукнеш до нас,— наказав Наконечний Заю.
Тіло водія поклали в яму, зверху накрили рядном й замаскували його минулорічним листям.
— А тепер куди?— запитав Зай.
— Зараз купимо горілки, вип’ємо й будемо кататися по селу чи поїдемо кудись далі.
Панасевич попросився, аби його відвезли додому. Наконечний завіз, а із Заєм каталися майже увесь день, відвідали й місцевий бар. Засліплений горілкою, Наконечний врізався у залізний паркан, пошкодив крило автомобіля, згодом проколов одне колесо. Потім застрягли у якомусь болоті. Довелося знову кликати Панасевича. Всі разом випхали іномарку. Наконечний поміняв колесо. А пізно ввечері поїхав у Володимир-Волинський. На одній з вулиць помітив, що його наздоганяє міліцейська автомашина. Щосили натиснув на газ, але несподівано чомусь заглушився мотор. Вбивця вискочив з іномарки і зник у темряві...
Виявляється, що міліція давно шукала Наконечного, бо два місяці тому він вчинив інший важкий злочин. У Володимирі-Волинському біля продуктового магазину “Маяк” так само п’яний під час сварки вдарив ножем у живіт жителя міста Олександра Сацюка. Лише швидка і кваліфікована допомога лікарів врятувала йому життя.
Злочинця незабаром затримали й він опинився на лаві підсудних. За скоєння двох важких злочинів Валерія Наконечного позбавлено волі на п’ятнадцять років. Конфісковано все його особисте майно. З нього також буде стягнуто понад шістдесят тисяч гривень матеріальних і моральних збитків.
Михайла Панасевича заарештовано на півтора місяця. Олега Зая від кримінальної відповідальності звільнено. Двадцятирічним хлопцям треба зрозуміти, що це серйозний попереджувальний дзвінок у їх житті. Далі все може піти шкереберть, особливо, якщо вибирати собі таких друзів, як Наконечний. Недаремне в народі кажуть: з ким поведешся, від того й наберешся. А він фактично бандит від народження...
Борис ПЛАХТІЙ,
Володимир КАЛИТЕНКО.