ПОВЕРНЕННЯ ДО ВЛАДИ ВІТАЛІЯ ЗАРЕМБИ

Віталій Миколайович Заремба у селі Романів Луцького району більше десяти років керував колгоспом. Працював десять років в облдержадміністрації, в тому числі сім років — першим заступником голови. Останні три роки був директором ТзОВ “Романів”.

— Віталію Миколайовичу, деякі політики, що в ранзі високих чиновників сумирно сиділи за Кучми, раптом заявили, що ви розвалили сільське господарство області. Як це вам вдалося?
— Якщо Заремба розвалив сільське господарство Волині, то, напевне, він дуже талановитий чоловік з необмеженими можливостями. Це — гіркий жарт. Якщо ж говорити серйозно, то, пригадуючи надзвичайну кризу, в тому числі на селі, яка почалась десь з 1992 року, закид сам по собі, принаймні, некоректний. Курс реформ, задекларований тодішнім керівництвом, був потрібний. Але тисячі людей і тоді чули мою мову про те, що коли реформи не передбачають ресурсного, фінансового забезпечення, то такий курс може бути навіть шкідливий. Хоча ми не були надто запопадливими в той час. Що могли, зберегли.
Усе визначається в порівнянні. Якщо, скажімо, сьогодні за два місяці господарювання, за державними статистичними даними, Волинь знаходиться на першому місці по виробництву молока і на восьмому — по виробництву м’яса, то це свідчення того, що катастрофи не сталося три роки тому, коли я був першим заступником голови облдержадміністрації. Вважаю, що демагогічні популістські вигуки окремих політиків лунають з особистих міркувань. Вони розуміють, що я можу практично впливати на стан соціально-економічного життя області, а в принципі — якщо мене життя змусить, то і на політичному рівні. Тому я спокійно ставлюся до різного роду звинувачень. Пропозиція повернутись на попереднє місце надійшла від голови облдержадміністрації, перед яким я тепер маю чисто людські зобов’язання як перед новою владою. І це мене спонукало до прийняття непопулярного рішення навіть для себе, оскільки мав конкретну ділянку роботи і від неї — моральне задоволення.
— І все ж на фоні нових людей, що прийшли до влади, ви є представником старої команди. Знову ж таки, пригадується, що ви колись балотувались у Верховну Раду при підтримці горезвісної “За ЄдУ!”. Чи ви не відчуваєте себе чужим, несамостійним у своїх рішеннях у складі облдержадміністрації?
— Так, я був на той час в Аграрній партії і це не було моїм, так би мовити, непереборним бажанням заволодіти мандатом народного депутата. Це було рішення, нав’язане зверху. Але, як неодноразово говорив, я сповна відчув тоді на багатьох зустрічах ставлення до влади, дізнався про справжні і уявні власні гріхи. Відразу сказав (і цьому є свідки), що незалежно від результатів виборів у владі не залишусь, а вернусь у своє село. І з своїм тодішнім опонентом по виборчому округу Сергієм Бондарчуком і донині підтримую нормальні людські стосунки. Вибори я проводив на рівні штабів толерантно. Психологічно я не був готовий далі працювати у тій приреченій владі, що була відірвана від свого народу, і добровільно написав заяву про звільнення. Згодом я вийшов з ряду причин з Аграрної партії. Як я розумію, партія створюється не заради обслуговування невеликої купки номенклатури, що було характерно для того часу.
— Віталію Миколайовичу, що ви залишаєте після себе в рідному селі, в якому стані ТзОВ “Романів”?
— Товариство на повній самоокупності і самофінансуванні. Зазначу, що в складі засновників немає жодної фізичної особи (і підставної теж!). Є засновник “Агрореммаш” як юридична особа, але весь прибуток використовується для відтворення господарства. У 2004 році господарство завершило рік більш як з двомільйонним чистим прибутком, із загальною рентабельністю 55 відсотків, що є третім показником в області, із зарплатою 450 гривень на середньорічного працюючого, з надоями молока від корови майже п’ять тисяч кілограмів на рік, з приростами ВРХ — 700 грамів, свиней — 900. Усе це можна побачити, і, як кажуть, помацати. Спеціалісти гордяться тим, що на стогектарній площі кукурудзи ми зібрали в сухому вигляді по 78 центнерів зерна з гектара. Я сказав своїм селянам (і це не лукавство), що я тимчасово йду у нову владу як фахівець і не пориватиму зв’язків з господарством, живу й далі в своєму скромному будинку, який споруджений ще у 1983 році. Керувати товариством буде Калинюк Віталій Микитович, який працює десять років інженером, відповідальна фахова людина.
— Які нові ідеї виникли у вас під час перебування на практичній роботі, в господарстві? І як ви тепер оцінюєте стан справ у сільському господарстві області?
— Звісно, я поглибив, чи, можна сказати, відшліфував свої знання, постійно впроваджуючи новітні технології. На превеликий жаль, ситуація в області продовжувала погіршуватися і не тому, що Заремба пішов, а хтось інший прийшов. Це був об’єктивний процес. Ситуацію на селі справедливо оцінила прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, як катастрофічну, кризову. Я залишаюсь на тій же принциповій позиції: село має право на всі форми господарювання. І позитивні приклади маємо в області. Інша справа, що держава повинна напрацювати принципи загальної підтримки всього виробництва, дійти до кожного господаря. Своїм завданням бачу, щоб село було адаптоване до умов, які нам запропонують при вході держави в європейські інституції.
— Але давайте будемо говорити про поточний момент, про те, що незабаром необхідно буде виходити в поле, а уряду, схоже, не до села, отже, й фінансів навряд чи слід сподіватися.
— Торік говорили, що 2005 рік стане у бюджетному відношенні роком села. Але у передвиборній гонці робилося урядом зовсім протилежне. Маємо величезний дефіцит держбюджету. Хочу все ж зорієнтувати товаровиробника, що сьогодні реально працюють програми здешевлення мінеральних добрив, пільгового кредитування, забезпечення сільськогосподарських виробників пільговим пальним. Інша справа, що не все так добре виходить на практиці. Особливо важко дрібним господарникам, фермерам, які спинаються на ноги, бо той же кредит їм не під силу взяти.
— Віталію Миколайовичу, як споживач, я на базарі тепер бачу всю колишню згубну політику заготівельних цін в тваринництві, коли селянинові невигідно було тримати поголів’я і його вирізували. Що нас чекає в майбутньому?
— У мене немає ілюзій з цього приводу. В 1990 році кількість поголів’я ВРХ наближалася до мільйона голів, а тепер — менше 300 тисяч (ще гірша пропорція щодо свиней). Якщо ми хочемо бачити Волинь соціально-забезпеченою в майбутньому, то тваринницьку галузь, особливо в поліських районах, необхідно ставити на перше місце. Ще про Романів: рентабельність тваринництва у нас становить 65,5 відсотка, в тому числі молока — 87, м’яса ВРХ і свинини — більше 50 відсотків. Якщо ми продавали значні партії продукції, то ціни нам пропонували у півтора раза вищі, ніж в загальному на ринку. Адже у нас продукція якісна і її легше доставити на переробні підприємства. На жаль, це мала втіха для дрібних господарств, яких нерідко переробники ставлять на коліна. Тому тепер з обласного бюджету виділяється 800 тисяч гривень для того, аби видати безвідсоткові кредити тим, хто бажає закупити молодняк ВРХ. Так само напрацьовується програма по нарощуванню кількості свиней і птиці.
— Отже, зміни на базарі ми відчуємо не раніше наступного року?
— Наслідки збуту худоби ще довго відчуватимемо. Ось майже анекдотичний факт. Мешканець Ратного звернувся до голови облдержадміністрації з проханням вплинути на ситуацію на ринку, бо білоруси масово скуповують поросят по “захмарних” цінах. І свої люди не можуть придбати. Чимось зарадити в ринкових умовах цьому неможливо. Слід шукати шляхи для забезпечення молодняком селян, заводити маточне поголів’я. Наш дядько-товаровиробник повинен чітко орієнтуватися, чим йому займатися, яку продукцію виробляти, і в цьому йому повинні допомагати відповідні інституції влади. Наприклад, сьогодні величезний попит на ринку на пивоварний ячмінь. Оживають консервні заводи. Є можливість у селян укласти необхідні угоди про продаж продукції. На жаль, на сьогоднішній день знівельована роль управлінь сільського господарства. І треба вирішувати, якими вони повинні бути. Можливо, дорадчою службою? І тоді не треба буде займатися безглуздим паперовим потоком.
— Як я зрозумів з ваших слів, із заяв прем’єр-міністра, до села руки ще не скоро дійдуть?
— Візьмемо програму генетики, де передбачено дотації на м’ясо великовагової худоби. У цьому році продано більше чотирьох тисяч тонн м’яса, а товаровиробник з держбюджету не отримав жодної копійки. Як завжди, село живе за залишковим принципом бюджетної політики.
— Чи не лякає вас, що все більше землі в області облогує?
— Я до цього ставлюся філософськи. Візьмемо для прикладу поліські райони. Адже там дряпати пісок не вигідно. Мабуть, повинна на цих землях рости трава і пастись бичок. Якщо в Німеччині 20 відсотків продуктивних земель вивільнено з обробітку і фермер, що нею не користується, отримує дотацію, то це раціональна політика. Повинна в нинішніх умовах використовуватися лише продуктивна земля. Для цього ми зробимо інвентаризацію угідь, аби визначитись, що вигідніше: вкладати в бідні грунти кошти чи, можливо, хай там росте ліс.
— Віталію Миколайовичу, але в наших селян живе надія, що коли прийшов достойний Президент, призначено фаховий уряд, то життя повинно відразу поліпшитися. Чи не з’явиться розчарування, якщо позитивних змін не буде?
— Я постійно кажу людям: перш за все належить покладатися на власний розум і свої можливості, думати, чим займатися, а влада не повинна заважати. Потрібно, щоб від міністерства до самого низу по вертикалі працювали фахівці, щоб наверху була чітка уява, чого люди хочуть, щоб допомога насправді доходила до села. Ми повинні працювати на перспективу.
— І насамкінець: колись під час розмови я був здивований, що ви, працюючи так довго в господарстві, згодом — в облдержадміністрації, так і не стали кандидатом наук. Адже ми у владних інституціях бачимо потужний науковий дивізіон, а один з ваших попередників навіть додаткову житлову площу вимагав як доцент чи то професор.
— Тепер уже точно не буду. У владі треба займатись виконанням тих обов’язків, які покладені на держслужбовця, а не використовувати можливість добавляти якихось 15 відсотків до посадового окладу, що є аморально. До речі, в найближчій перспективі я не збираюся і політизуватись. Менше всього я хочу стояти ближче до високих владних кабінетів чи потрапити в партійний список на виборах до парламенту.
Вів розмову Олександр НАГОРНИЙ.