ЛУКАВСТВО ЧИ ПОЛІТИКАНСТВО?

У Конституції України сказано не тільки про те, що державною в нас є українська мова. Також наголошується: “Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.
Отже, мову корінної нації, як і належить, захищає і Основний Закон, і, тим більше, чинний Закон про мови. Тож твердження “почесного магістра права” Ростислава Чапюка у “Волині” від 15 березня ц. р. про те, що в нас відсутній мовний закон, не відповідає дійсності. Навіщо ж у такому разі, як кажуть, “город городити”? Що це — свідоме введення в оману читачів, вболівання за долю російської мови в Україні, лукавство чи звичайне політиканство? У зв’язку з цим хотів би порадити Ростиславу Чапюку, а також народному депутатові Олександру Морозу прочитати вірші видатного майстра гумору Павла Глазового “Кухлик”, “Руськомовний депутат”, “Про Льову і державну мову”, в яких справедливо висміюються ті особи, котрі, живучи в Україні, відверто й цинічно зневажають мову корінної нації. Чомусь не болить захисникам російської нацменшини те, що є в нашій країні міста, де нема українських шкіл, і українці, які там проживають, з болем і надією чекають від нової української влади захисту свого права на володіння, спілкування, отримання інформації, радіо- і телепродукту рідною мовою.
Пише мені зі Львова знайома Євгенія Гринкевич: “Якщо так станеться (не доведи, Господи, буде введена двомовність — В. С.), то українська мова втратить статус державної і буде витіснена російською”. Вірю, що цього не станеться, бо наш народ зуміє себе захистити (після помаранчевої революції він знає, як це робити), але всім нам треба ще раз і ще усвідомити: Божий дар свободи, мови, а також національну гідність потрібно вміти захищати. Бо надто багато ще в нас людей з учорашнім компартійним, колоніальним мисленням. Не кажучи вже про зрадників, хохлів і яничарів.
Віталій СУПРУН, пенсіонер.
м. Луцьк.