Віктор Ліпейко з села Поромів Іваничівського району про свій шлях до самостійного хазяйнування і селянські проблеми...
Віктор Ліпейко з села Поромів Іваничівського району про свій шлях до самостійного хазяйнування і селянські проблеми. РИЗИКНУЛИ –І НЕ ПРОГАДАЛИ Зараз важко пригадати, в який саме момент прийшла ідея почати самостійно господарювати. Бувало, прокинешся посеред ночі – і думаєш, міркуєш… Мама все відмовляла: “Нащо, сину, тобі це ярмо? Ти ж добре знаєш, як батько днями і ночами пропадав у полі…”. Але за плечима – три десятки років, є дружина, маленький син. Кому, як не йому самому, приймати остаточне рішення? Підтримав старший наставник, Василь Чугай, який тривалий час працював бригадиром комплексної бригади у їхньому селі, мудра, розважлива людина. Разом і розпочали. — У 1993 році взяли ми з Чугаєм позичку по п’ять мільйонів ще тоді українських купонів, - каже Віктор Ліпейко. – Бо трактор ЮМЗ коштував тоді один мільйон триста тисяч цих купонів. Купив їх аж три, але без двигунів, які на той час вироблялись у Росії. Нові переживання: а що, як не вдасться поставити агрегати “на ноги”, довести до пуття? А борг висітиме… Але якось все владналось. Відразу почали думати про комбайн, бо десять гектарів поля — як не як клин чималий. Отож не зволікаючи придбали на трьох “Ниву”, а заодно прикинули, що й бурякозбиральний комплекс буде впору. Поїхав Ліпейко у Тернопіль купити цю машинерію. Зайшов на завод, розпитав, а там кажуть: “Залишилось лиш те, що стоїть на майданчику, і то вже замовлене. Чекайте”. Довелось ночувати на території підприємства дві ночі, аж поки не дали гарантії, що один комплекс відпустять. Під кінець року святкували маленьку перемогу. Інфляція зробила для них, двох поромівських сміливців, добру справу. Вже в перший господарський рік отримали непоганий врожай зернових і цукрових буряків, без проблем погасили державні борги. Після того вже не обпікав руки акт на постійне користування взятою землею. До неї Віктор згодом доплюсував трохи більше трьох гектарів бабусиного паю, а потім – ділянки односельчан – усього назбиралось 72 гектари – і почав хазяйнувати. — Щоб сказати, що все в нас ішло ідеально, то ні. Були промахи. Набивали, як кажуть, гулі, вчились на своїх і на чужих помилках, - аналізує попередні роки Віктор Ліпейко. Варто сказати, що він як син одного з відомих механізаторів-передовиків Іваничівщини, ще в шкільному віці відзначався сумлінністю і працьовитістю. Інші сільські дітлахи влітку переважно до лісу, на озеро, а у братів Ліпейків – гаряча пора: помічниками до батька-комбайнера. І це зіграло далеко не останню роль у їхній подальшій долі. Після закінчення школи пішов навчатись у Володимир-Волинський технікум механізації і гідромеліорації сільського господарства. — На різних посадах середньої ланки працював у тодішньому колгоспі імені Ілліча в Поромові, - пригадує Віктор. – Навіть заступником голови колгоспу по роботі з молоддю. Але техніку любив понад усе. У господарстві в той час трудились висококласні спеціалісти. Такі як, наприклад, Петро Заблоцький та Іван Шимчук, які з купи металобрухту могли багато чого скласти. Захоплювався їхнім вмінням, приглядався сам, переймав, а потім - як знайшов. — Взагалі, колгосп став для мене великою школою, — продовжує Ліпейко. — Саме там навчився азам агрономії, інженерії та багато чого іншого. — Але ж виробництво, наука не стоять на місці, — зауважую я. — Доводиться постійно купувати нову спеціальну літературу, самому все вичитувати, як і інструкції до нових мінеральних добрив, гербіцидів, — ділиться Віктор. — Дослухаюсь до порад спеціалістів крупнотоварних господарств. Часто раніше бував у П’ятиднях, у Валерія Діброви… Але зазначав, що потреба у професійних консультаціях відчувається постійно. То чому б, здавалось, не створити для фермерів і одноосібників консультативний пункт у районі, куди б вони могли звертатись за методичною допомогою? Ось, приміром, зовсім недавно дорадча служба з Луцька проводила в Іваничах семінар по бухгалтерському обліку. Його учасники були дуже задоволені: як все дохідливо пояснили! ДОГЛЯНУТА ЗЕМЛЯ ВІДДЯЧУЄ — Торік здав на переробку 400 тонн цукрових буряків, — каже Віктор. – І зернові площі дали добрі врожаї: пшениця вродила по 55 центнерів з гектара, ячмінь – по 42. Отримав і непоганий врожай гречки. Повністю розрахувався з людьми. Земля, на якій хазяйнує Ліпейко, — це переважно паї селян, розміщені біля сіл Михалє і Млинище. Це зараз, проїжджаючи поруч, можна помилуватись цими полями, здалеку ніби намальованими. А які раніше вони були – знає лише він. Скільки довелось вкласти праці! Весною і осінню усією родиною з ранку до смеркання пропадали на полі. На щастя, мали чим працювати. Сьогодні в розпорядженні Ліпейків – майже весь машинно-тракторний інвентар. Працюють на техніці син Роман і племінник Віталій. Третім за кермо завжди сідає сам. Каже, що в такому складі обробили б без проблем ще з 300 гектарів. Міг би походити Віктор і в “панах”, але вважає, що ще не той час. Може бути спокійний лише тоді, коли сам все побачить, у всьому переконається. Коли через погодні умови з роботою аврал, на підмогу приходить брат Іван з синами і з своєю технікою, який теж вже починає успішно хазяйнувати. — А як із збутом продукції? — запитую про найголовніше. — За більш як десять років роботи вже виробив певні схеми, знайшов партнерів, які мені довіряють. Хоча щороку є тривоги… Коли вже нарешті будуть створені біржі, про які так багато говорять? Чому б не реанімувати “Заготзерно” й інші подібні пункти? Бо коли, вклавши працю, залишаєшся у програші – гірко. Надійся найбільше на себе — У першу чергу, все залежить від самої людини, — говорить Віктор. — Землю треба любити, відчувати її, бо недбалості вона не прощає. Плакатись або нарікати на когось не звик, але, чесно кажучи, напевно, високим чиновникам фермери не вигідні, бо про нас рідко згадують. Найперше – відсутня повна інформація про державну підтримку таких господарників. Про них згадують лише тоді, коли треба здавати звіти. І стільки їх, отих паперів, що й за кілька днів годі зібрати! А тоді ще постояти у чергах у різні інстанції. Невже, здається, не можна все це спростити? Добре, що дружина – економіст за професією, то підкаже. Є гостра потреба у науковому проведенні аналізу грунтів. Чули, що є державна програма під їх “вирівнювання”. Але ж хіба в змозі сам фермер організувати подібну справу? Про паритет цін говорити можна багато. — Два роки тому, наприклад, трактор МТЗ-82 коштував 52 тисячі гривень, зараз – 77 тисяч гривень. Солярка з 1.65 гривні піднялась до 2.90, і то, напевно, не межа. А ціна за тонну цукрових буряків, як була 165 гривень, так і залишилась. З зерновими – подібне. Позаминулого року можна було їх продати вигідніше, ніж минулого. Щороку після жнив – невизначеність і тривога. Сподіваємось на принципові дії в тому плані нового уряду. Перші позитивні кроки його вже відчули. Отримав за пільговою ціною, притому без зволікань, солярку. Але знову ж таки, скільки довелось різних документів зібрати! Пообіцяли компенсувати втрату врожаю через несприятливі погодні умови у минулому році. Довелось викласти кругленьку суму за різні довідки. Минає вже три місяці, гроші дуже потрібні, але про них ні слуху, ні духу, - розмірковує про наболіле Віктор Ліпейко. …Поки ми розмовляли, дружина Віктора Євгенія чекала. Не втрималась, аби напівжартома – напівсерйозно не зауважити: “Та за три години розмови про нього можна цілий роман написати”. Насправді того часу видалось замало. Хотілося більше дізнатися про молоду людину з сучасним мисленням, великим прагненням по-справжньому вивести з кризи українське село не лише для особистого, а й для державного блага. Спілкувались по телефону не раз, але викроїти вільну хвилину у весняну пору Віктору виявилось непросто. Що не день – то біля поля. …Оселя Ліпейків завжди потопає у квітах. Добре, що усю домашню господарку допомагають вести батьки. Два сини – на навчанні: один – у Володимир-Волинському технікумі, який свого часу закінчив батько, другий здобуває фах юриста у ВДУ. Віктора з дружиною, яка працює секретарем сільської ради, рідко застанеш дома. На обійсті є біля чого походити: шестеро свиней, корова, птиця… Фактично все, що є на столі, - вироблене у власному господарстві. Дідусь Рішард на десерт мед подасть, вулики – його стихія. — А у мене в мріях – взяти в оренду приміщення і розвести свиней, бо болить душа, коли щоразу дивлюсь на ті руїни, які залишились від славнозвісного свинокомплексу… Віктор Ліпейко з тих фермерів, яких називають сучасними. Його часто побачиш за кермом престижної іномарки, прекрасна, добре забезпечена сім’я, велика родина. Авторитетний у селі серед людей, бо намагається нікому ні в чому не відмовляти. Алла Лісова, влас.кор.”Волині” На знімку: Віктор Ліпейко. Фото автора
