ПЛЯМИ НА ВІЙСЬКОВИХ МУНДИРАХ

Хлопець виконував свій конституційний обов’язок перед Батьківщиною — чесно прослужив два роки в Українській армії. Коли ж став інвалідом, то Батьківщина-мати в особі її інституцій не виконала свій елементарний обов’язок — не сплатила страхової суми.
Так завжди було. Владою демонструвалося показушне піклування про ветеранів війни, військових, а насправді ставлення до потреб особливо рядової сільської частини захисників Вітчизни, вже не кажучи про вояків УПА, було, даруйте, наплювацьким, коли йшлося про біди конкретної людини.
Мова знову піде про Миколу Крата з Шацька, якого торік мама Ніна Панасівна привезла майже нерухомого з Львівського військового госпіталю. Про його долю ми розповідали в публікації «Червона стрічка солдатської печалі» (27 січня 2005 року). Нагадаємо, що хлопець, напівсирота з 13 років (батько трагічно загинув на озері), прагнув на відміну від своїх однолітків служити у війську. Вважав, що ще більше фізично загартується і після закінчення вузу зможе стати пожежним, рятувати людей в надзвичайних ситуаціях, як це робив його батько, а ще раніше — дід. Але довелося його самого рятувати — і, на жаль, не дуже вдало.
Перед самим «дембелем» солдат почав шкутильгати, на що ні батьки-командири, ні військові медики своєчасно не звернули уваги. Тільки після двомісячного нездоров’я рядового Миколу Крата прямо з полігона з великими труднощами (не було грошей на транспорт) відправили в Центральний військовий клінічний госпіталь Західного оперативного командування.
Таке затягування лікування — солдат продовжував виконувати нелегкі обов’язки, а також операція без достатньої підготовки (не було проведено магнітноядерний резонанс), призвели до вкрай поганих наслідків. Годі й говорити, які муки перенесли і син, і мати, яка сама нездужає після операції.
На щастя, родичі і взагалі рядові люди Шацького району всіляко допомагали бідній родині. Тоді нібито йшлося про наступну операцію і це давало сил сім’ї. У вже згаданій публікації говорилося, що в грудні 2004 року оформлено документи на отримання страхової суми потерпілому військовослужбовцю — 8500 гривень. Пенсія, яка була нарахована і на котру зараз живуть Ніна Панасівна і Микола, становить ... 284 гривні. Адже пенсія надана в зв’язку з хворобою, пов’язаною з проходженням військової служби, а не з якимось каліцтвом, отриманим при виконанні військового обов’язку. Інакше кажучи, вважається, що солдат просто захворів, міг би й дома занедужати. А те, що рядовий Крат якраз виконував військовий обов’язок, служив не на контрактній основі, що погані умови — холод та навантаження — могли стати причиною хвороби, яка через нехлюйство офіцерів загострилася і призвела до каліцтва, до уваги не беруться. Однак чому й досі не виплачено ту мізерну, якщо говорити про якусь значну операцію, суму?
Начальник відділу фінансування і соціального забезпечення облвійськкомату підполковник Євген Плєхов повідомив, що документи на Крата були відправлені своєчасно за призначенням. Щоправда, він сказав, що статтю про Миколу Крата не читав — немає часу, треба вивчати закони, прийняті Верховною Радою, та розпорядження відомства.
Звісно, для фінансиста закони — на першому плані, але в статті йшлося про дідівщину в армії, про причини, які призводять до того, що в Шацьк привозили з армії дітей, зломлених морально і фізично. То чи не повинні такі публікації у газеті, співзасновником якої є обласна рада, бути предметом розгляду в облвійськкоматі? Адже ми не пропонуємо військовикам читати сексуальні видання... Підполковник порадив звернутися у Волинську обласну дирекцію страхової компанії «Оранта», яка й повинна зробити виплату коштів.
Завідуюча сектором особистого страхування дирекції Тетяна Толоконнікова в свою чергу радить звернутися самому потерпілому в міністерство оборони. За її словами, це військове відомство не виділяє цільових коштів, не реагує на просьби «Оранти», і тепер страхова компанія виплачує компенсацію людям, документи на яких були направлені ще у вересні 2004 року. Остання виплата восьми особам була 16 лютого цього року. Коло замкнулося.
Ситуація, м’яко кажучи, дивна. Здавалось би, військове відомство повинно б регулярно вносити страхові внески, а «Оранта» справно виплачувати кошти потерпілим. То що ж це за угода, яка не виконується? І виникають у людей цілком справедливі думки щодо «прокручування» величезних коштів на якомусь етапі фінансування.
Віриться, що в нового міністра оборони Анатолія Гриценка нарешті дійдуть руки і до потерпілих під час служби в армії, виконання ними військових обов’язків.
... У курортному Шацьку нині весняне пожвавлення, біля хат з’явилися лелеки, ще трохи — і затьохкають солов’ї, у садках лунатиме щасливий сміх закоханих. І в цьому оазисі кипучого життя, весняного відродження природи повис осінній сум в скромному будинку Кратів, який так і не встиг добудувати глава сім’ї пожежний Володимир Іванович. На жаль, тут оселилася безнадія. Навіть колишні друзі Миколи, схоже, відреклись від нього. Зате з’явились і нові, як ось Сергій Демчук, з яким разом колись Микола вступав на навчання у ВДУ. Є ще в Києві турботливий Андрій Сіжук, який вийшов на зв’язок з київським професором, а також екстрасенсом в Євпаторії. Адже в усіх рідних на вустах одне слово: операція. Чи можлива вона і хто її проведе? Ось тепер Ніна Панасівна повезе знімки київському професорові. Мати сама навіть робить масаж, але безуспішно (спеціаліста найняти не під силу). Ніхто поки що не сказав їй правду: на що слід сподіватися?..
Ми в попередній публікації подали рахунок Миколи Володимировича Крата в Ощадбанку. Однак, виявляється, мати навіть не поцікавилася ним. Вона каже: «А для чого нам ті гроші? Живемо на пенсію. Якби вже йшлося про операцію, то сама полетіла б до людей з простягнутою рукою».
Після публікації матеріалу «Червона стрічка солдатської печалі» відгукнулися в обласній клінічній лікарні і запропонували пролікуватися. Особливо вдячна Ніна Крат начальнику районної служби соціального захисту Антоніні Пилиповець, іншим добрим людям, які надавали допомогу. Як ми і передбачали, ніхто з керівників райдержадміністрації, районної ради, Любомльського військового комісаріату не поцікавився після публікації матеріальним станом сім’ї, її моральним духом. Можливо, їхня поведінка зміниться перед виборами у місцеві ради? Помаранчева революція не вплинула на мораль влади, на ставлення до найбільш незахищеної, обездоленої частини населення. Тим більше, що в Шацькому районі, схоже, нічого не змінилося: так, трохи потасували відомі фігури у кадровій колоді.
Олександр НАГОРНИЙ.