Вівчарка несподівано напала на дочку. Спочатку вкусила за ногу, згодом вхопила за бік, погризла ребра, а потім повалила її та почала гризти голову...
Міська влада не дбає про безпеку своїх громадян, не контролює виконання своїх же рішень. Хотілося б, щоб цього листа прочитали міський голова Антон Кривицький, директор УЖКГ Тетяна Семенюк та її підлеглі — керівники дільниць, директор підприємства “Луцькспецкомунтранс” Валерій Кузьмич, начальник муніципальної дружини Олег Шевчук та інші відповідальні керівники, як ми твердимо, нашого європейського Луцька. А ще — наші депутати Верховної Ради, до яких безпосередньо звертається дописувачка Людмила Рудницька. Щоб прочитали її сповідь і замислились: а якщо завтра станеться подібна трагедія з ними чи їхніми близькими? Ось що повідомляє Людмила Рудницька: “Вибачте, що турбую, але я хочу, щоб у газеті було опубліковано цей крик душі матері. Можливо, якось вдасться зрушити з місця цю проблему, оскільки з кожним роком вона загострюється. Нещастя трапилося з моєю донькою 4 квітня 2005 року. Вона близько о пів на десяту вечора поверталася з магазину і зайшла до знайомих, що мешкають в дев’ятиповерховому будинку за номером 14-Б по вулиці Конякіна. Коли виходила з під’їзду, то побачила жінку, котра вигулювала на повідку вівчарку. Це вона постійно робить біля будинку. При цьому собака завжди без намордника. Вівчарка несподівано напала на дочку. Спочатку вкусила за ногу, згодом вхопила за бік, погризла ребра, а потім повалила її та почала гризти голову. Якби не мешканець цього будинку Олександр Тихонович Крутилко (глибока йому вдячність), то вівчарка доньку роздерла б. Як пояснювала, не мала сили відірвати її. Уже згодом хазяйка Галина Кирик сказала, що намордника не надіває, бо собака цього не любить. Виходить, що людина — ніщо, спокій дорогого собаки дорожчий. А вигулює ж біля під’їзду, поблизу дороги, біля дитячого садка! І ось донька з 4 квітня по цей день знаходиться в лікарні. Зашивали їй голову, різали ногу й бік, бо було загнивання від укусів. У 30 років моя дитина посивіла, забула про спокійний сон. Тепер знає, що таке головний біль, нудота, болі в усьому тілі і... страх. Тоді ж рятівник викликав “швидку допомогу”, міліцію. Але досі господарі собаки навіть не покарані. Як кажуть у муніципальній дружині, коли до них не прийдеш, ніхто не відчиняє дверей. Я не хочу, щоб, окрім моєї дочки, ще хтось постраждав. А скільки є таких випадків у місті... Але не чути, щоб хтось отримав серйозне покарання. Схоже, що міському начальству немає діла до цього беззаконня, воно пересувається на автомобілях, собаки не погризуть. Хочеться звернутися до законодавців: коли ж буде прийнято нормальний закон щодо утримання і вигулу здоровенних агресивних псів? Подивіться на цю проблему з іншого боку. Як загаджені дитячі майданчики, сквери, стежки і дороги в місті. Немає де гратись, ступити ніжками дитині. Я проживаю з донькою і 14-річним онуком, котрий теж нелегко переніс біду з своєю матір’ю. Хочу, щоб цього листа опублікували, щоб іншим людям була якась користь”. У травматології Луцької міської лікарні розповідають, що справді картину побачили жахливу. Як сказала одна жінка, “півскальпа було знято з голови, праве стегно і бік були порвані”. Завідуючий відділенням загальної хірургії Володимир Лагода каже, що тепер уже його пацієнтка, слава Богу, нарешті, посміхається... На жаль, такі випадки — не така вже рідкість в лікарняній практиці цього відділення. З того, що розповіли окремі мешканці багатоповерхового будинку, вимальовувалася неприємна картина. Лихо рано чи пізно все одно трапилось би. На восьмому поверсі, де мешкає Галина Кирик, за їхніми словами, час від часу з’являлися різні пси, як кажуть, “цілий виводок”, яких дресирував син господині. Очевидно, деякі багатії вважають, що собака надійніше встереже їхнє добро, ніж охоронна служба, а тому, мабуть, заняття дресирувальника прибуткове. Псів нібито привозили з-за кордону. Принаймні, мешканці кажуть, що син придбав десь квартиру на першому поверсі і продовжує там займатись вигідним бізнесом. Люди у під’їзді завжди відчували неспокій і тривогу, зустрічаючись з псами. Більше того, на площадці у січні цього року пес цієї ж господині розірвав штани хлопчику. Його мати телефонувала в міліцію, міськраду, але ніхто їй нічого не міг порадити. Вівчарку і надалі вона виводила без намордника, аж поки не сталася трагедія. Оскільки з собаками близько не хотілося знайомитись, то до Галини Кирик ми зателефонували. Вона сухо і коротко підтвердила, що саме так і відбувалось, мовляв, публікуйте матеріал. Натомість вхопив трубку якийсь чоловік і абсолютно наказовим тоном став вичитувати: “Это шо — допрос? Вы что, следователь? Вы хотите узнать усю подноготную?”. З усього було видно, що це справжній дресирувальник собак. На другий день в редакцію зателефонував чоловік аж з Севастополя і попередив, що до суду прізвище публікувати не можна, що матері може бути зле. Якась дивна турбота про спокій матері! Якщо дійсно сини хотіли якось залагодити цю справу, то не повинні чекати б суду, а негайно відвідати потерпілу. Повинно було б бути милосердя до жінки, яку закривавлену відвезли до лікарні. Адже відомо, скільки коштує тепер лікування, медикаменти. Але вдарили на сполох лише тоді, коли людина звернулася в редакцію. До честі цієї жінки вона відразу після події зайшла в лікарню, вибачилась і переслала два перекази на адресу потерпілої — на 200 і 150 гривень. Така собі компенсація сім’ї, що пережила жахливий випадок і біль. Про утримання і вигулювання собак у місті наша газета неодноразово писала. А віз і нині там, хоча видано ряд розпоряджень Луцького міськвиконкому. І це при тому, що міська влада не може нахвалитись зразковим благоустроєм, який нібито найкращий в Україні. Мабуть, його слід визначати не тільки по фасадах будинків і випрасуваній дорозі по проспекту Волі. Заступник головного лікаря міськлікарні Володимир Шендибило навів такі цифри: за медичною допомогою від укусів собак торік звернувся 541 чоловік, з них було з важкими травмами госпіталізовано 86. Уже в нинішньому році за три місяці було покусано 85 громадян, з них 16 — госпіталізовано. А витрати на вакцину для щеплення проти сказу за власний кошт (!) вартують кілька сотень гривень. Звісно, рекомендується потерпілому негайно встановити особу господаря собаки, але це не так просто, враховуючи недоступність кодових дверей та хамство власників. Тож, за статистикою, десь 20—25 відсотків собак, що покусали перехожих, вважаються бродячими. Хоча в це важко повірити. За даними статистики, в Луцьку нараховується 4280 собак, хоча це теж цифра приблизна. А ось щеплення проти сказу, як повідомили в державній ветеринарній лікарні, пройшло лише 2711. До речі, після трагедії бельгійській вівчарці, що нібито знаходилася в квартирі Галини Кирик, як нам повідомили в лікарні, лише 18 квітня ц. р. зробили щеплення. І привів її якийсь чоловік, а не жінка. І, незважаючи на те, що, як твердять сусіди, “собачник” плідно функціонував на восьмому поверсі, в ЖЕД-11 ніщо живе не було зареєстровано. Майстер каже, що ніхто їм не доповідав. Даремно наша дописувачка Людмила Рудницька вважає, що в Луцьку не існує ніяких правил щодо тримання і поводження з домашніми тваринами. Давно вже все розписано, як вказується, “враховуючи побажання та скарги жителів міста”. Тільки деякі цитати із компетентно складених правил: “Дозволяється утримувати собак у вільному вигулі на ізольованій, добре огородженій території...”, “ Щороку перереєстровувати собак...”, “Прибирати в усіх випадках — дворах і на вулицях — екскременти тварин”, “Забороняється вигулювати собак у невстановлених для цього місцях...”, “Вигулювати крупні породи собак дітям до 16 років забороняється...” і багато інших, дуже потрібних застережень. А тепер скажіть, будь ласка, які пункти з цих правил насправді виконуються? У житлово-експлуатаційних дільницях скаржаться, що собак... приховують (хоча це все-таки не коти), в муніципальній дружині кажуть, що ті їхні кілька чоловік мають багато інших доручень (в цьому році складено лише 7 адміністративних протоколів)... А власники собак, які сплачують дві—шість гривень щомісячно (таких, звісно, небагато), запитують: а де ви бачили вигульні майданчики, під які мер міста ще в 2000 році розпорядився виділити земельні ділянки? Хоча без прогулянок не обходиться: для цього є двори, дитячі майданчики, сквери... І повідок тримають і діти, і старенькі люди. Чи довго до біди? “Не бійтесь, він хороший, не вкусить”,— це в кращому разі, а в гіршому власник з іронією спостерігає, як в зустрічного пішохода холонуть ноги, а душа — в п’ятках. Поки що ніхто не може добитись хоча б мінімального: собаки середніх і крупних порід повинні бути на повідках і в намордниках. Невже міська влада настільки безсила і безвідповідальна, що не може проконтролювати свої ж рішення? Цікаво, що до суду і солідного покарання, як правило, рідко доходить навіть після отриманих серйозних травм, завданих агресивними собаками. Причини різні. Утримують породистих собак з підвищеною агресивністю, як правило, багаті люди, а кусають (дописувачка має рацію) здебільшого бідних. Певне, нюхом чують, що за це їм нічого не буде. А якщо серйозно, то сильним світу цього легко відкупитися якимсь дріб’язком, залякати потерпілого, знайти свідків, що п’яний чоловік хотів вкусити пса. Принаймні, в нашому випадку начальник Луцького міськвідділу внутрішніх справ Сергій Шелепін запевнив, що після визначення важкості травми кримінальну справу буде порушено. Хоча для постраждалої це мала втіха. Якщо не будуть проводитися регулярні рейди з участю дільничних інспекторів, працівників ЖЕДів для виявлення порушення, з штрафами, які б виписувались на місці, не буде швидкого реагування на дзвінки сусідів, яким набридають собаки, про власну безпеку годі й говорити. Та й адміністративна відповідальність за порушення правил утримання собак і котів, скажемо прямо, не дуже багатьох налякає — надто мізерні штрафи. Якось довелося прочитати, що після частих нападів на людей агресивних собак і тяжких травм, у Румунії було прийнято новий закон. Мінімальний штраф за вигулювання собак без повідка і намордників становить тисячу доларів, а у випадку нападу на людей її власник може потрапити в тюрму на строк від п’яти до п’ятнадцяти років. До речі, кажуть, що в європейських країнах майже всюди прийняті подібні закони. Там, як відомо, собак та котів люблять більше, ніж в нас (за своїми улюбленцями вони ходять на вулицях з совками), але ще більше – поважають гідність та спокій своїх громадян. Олександр НАГОРНИЙ.
