84-річний Василь Павлович Мартинюк з села Ратнів Луцького району чесно воював і працював, ростив дітей і онуків, а ще — будував храм...
84-річний Василь Павлович Мартинюк з села Ратнів Луцького району чесно воював і працював, ростив дітей і онуків, а ще — будував храм.
Жанна ШАЙ
Солдат Василь Мартинюк зовсім молодим пішов на війну. Пригадує, що у 1944 році з їхнього села на фронт забрали 80 чоловік, а зараз лише двоє фронтовиків залишилося, він і Валентин Митрофанович Іщук. Зустрів нас ветеран на порозі своєї великої оселі. Поділився гарною новиною: — Отримав, дітоньки, новий автомобіль — «Таврію». Спасибі Віктору Анатолійовичу Шумському, керівнику господарства, який дуже клопотався за мене. І от ми сидимо у салоні «Таврії». Її поважний господар вправно маневрує ратнівськими вуличками і розповідає, що на першому своєму «Запорожці» наїздив 120 тисяч кілометрів. Усе більше по господарських справах, як будували храм і в Ратневі, і в Оздові сусідам допомагали. Василь Павлович вважає, що він двічі народився для життя, бо ледве не загинув на полі бою. Був важко поранений. — Було це в Білорусі, вийшли ми з лісу, а там — відкрите поле і море вогню. Ми ж мали йти в наступ. Багатьох моїх побратимів тоді німці побили. А я три дні лежав на полі, боявся поворухнутись, бо німці ходили, добивали поранених. Згодом знайшов мене селянин-білорус, розгледів, що тліє в мені життя. Привіз додому, переховував, а потім, коли наші прийшли, віддав у госпіталь. Цілий рік я там провів, лікарі дивувались, що вижив з такими важкими ранами, — розповідав ветеран. Врятував Господь його і у 1995-ому після інфаркту. Василь Павлович каже, що Всевишній дав час відродити храм у рідному селі, потішитись правнуками. У них з дружиною Євгенією Петрівною, яка вірно чекала свого солдата, тяжко працювала в колгоспі, є двоє синів. Виросли онуки. Уже й правнуки щебечуть. Дружно будували дім, господарювали. Василь Павлович разом з тодішнім керівником господарства Героєм соціалістичної праці Іваном Федорчуком і теперішнім, не менш господаровитим його наступником Віктором Шумським, вклали чимало праці і любові у спорудження храму святої Параскеви. Адже село з 1943 року, відколи німці спалили храм, жило без церкви. — Почали будувати в 1990 році. Мені, як старості, довелось опікуватись спорудженням храму. Лише однієї цегли вивезли 331 тисячу. Тепер закінчуємо його розписувати, — тішиться Василь Павлович. А ще ветеран є головою спостережної ради місцевого сільгосппідприємства «Рать». Його керівник Віктор Шумський високо цінує досвід, працьовитість, вболівання за спільну справу, мудрість шанованого у селі Василя Павловича Мартинюка.
