Після розвалу колгоспного ладу число господарів-одноосібників збільшується у наших селах з кожним роком. Та як не дивно, а в офіційній звітності виробництва сільгосппродуктів сьогодні вони якщо не зовсім відсутні, то існують аж надто умовно...
Петро БОЯРЧУК
З начальником управління сільського господарства і продовольства Горохівської райдержадміністрації Анатолієм Ящинським та начальником відділу маркетингу продукції рослинництва цього управління Володимиром Миколайчуком говорили про реалії нинішнього сільгоспвиробництва. Обмінювалися, так би мовити, думками.
Поставало ряд запитань, без ділової відповіді на які, чомусь здалося, подолати розруху, а надто існуючі в аграрному секторі «нестиковки», не вдасться ніколи. Хоч би тому, що всі вони торкаються головного — селянина-господаря. Саме того, за котрого не думають ні керівник сільгосппідприємства, ні агроном із зоотехніком, економістом та бухгалтерсько-обліковою службою, бо усеньку відповідальність за свою землю і свою працю він узяв на себе та свою сім’ю. Після розвалу колгоспного ладу число господарів-одноосібників збільшується у наших селах з кожним роком. Та як не дивно, а в офіційній звітності виробництва сільгосппродуктів сьогодні вони якщо не зовсім відсутні, то існують аж надто умовно. І сільгоспвиробниками, із звітів тих судячи, вони неначе не є, оскільки фігурують тут лише крупнотоварні сільгосппідприємства та фермерські господарства. Що ж у дійсності? Удвох з Володимиром Миколайчуком спробували знайти на це відповідь, порівнюючи декотрі цифри. Так, якщо минулого, наприклад, року крупнотоварні сільгосппідприємства та фермерські господарства Горохівського району вирощували зернові і зернобобові на 22,04 тисячі гектарів, то одноосібницькі — на 10,97 тисячі. У загальнорайонному ж зерновому клині, враховуючи поля інших підприємств, одноосібницьким господарствам належало 34 відсотки площ. І є досить підстав вважати, що зібраний на них урожай у співвідношенні до одержаного крупнотоварними сільгоспвиробниками та фермерами теж становить не менше отих 34 процентів. Одноосібницька ж частка плантацій цукрових буряків становила торік у Горохівському районі 52, кормових культур — 29, картоплі — 99 відсотків. Цукрових буряків, наприклад, відправлено тут з одноосібницького поля на переробку 105,24 тисячі тонн із 184,55 тисячі тонн в цілому по району. А деякі крупнотоварні сільгосппідприємства, шукаючи собі вигоду у менш затратних галузях виробництва, торік скоротили, а губинське ПОСП імені Івана Франка та мервинський «Колос» взагалі відмовилися від вирощування цукрових буряків, хоч у районі — «свій» бурякозавод. Тим часом у рослинництві саме буряківництво і є тою єдиною галуззю, де завдяки облікові прийнятої цукрозаводами сировини стають відомими конкретні результати одноосібницької праці. У тваринництві єдиною такою галуззю є відгодівля молодняка великої рогатої худоби на м’ясо. Але аж ніяк не завдяки тому, що хтось, опікуючись розвитком одноосібницьких селянських господарств, узявся за хоч якийсь облік виробленої ними продукції. Відчувши неминучу кризу на внутрішньому м’ясному ринку, викликану масовим вирізуванням маточного поголів’я худоби, бо неувага держави до вітчизняного сільгоспвиробника свого часу зробила тваринницьку галузь збитковою, «кучмівська» влада незадовго перед своїм кінцем неначе схаменулась і відновила ще за Союзу випробувані грошові надбавки за високі вагові кондиції зданого на м’ясо молодняка. У зв’язку із виплатою цих надбавок і з’ясувалося, що минулого року, наприклад, у Горохівському районі високою вгодованістю здали худобу на м’ясо 665 одноосібників. І з 1,5 мільйона гривень одержаних тут всіма здавачами худоби доплат за вгодованість на них припадає, як поінформував державний інспектор якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції Іван Собець, 490 тисяч гривень. Якщо врахувати, що в районі є майже тридцять крупнотоварних сільгосппідприємств і близько сотні фермерських господарств, то і тут одноосібницька частка в загальному обсязі виробництва неабияка. А що мають одноосібники навзамін? Так зване пільгове пальне — не для них. Мінеральні добрива по пільгових цінах — теж тільки для крупнотоварних сільгосппідприємств та фермерських господарств. Це при тому, що серед фермерських (приклад — знову ж Горохівський район) є цілий ряд таких, що обробляють від півтора до двох-трьох гектарів землі, а площі полів декотрих одноосібників сягають кількох десятків гектарів. І банківські позики на більш-менш прийнятних умовах — теж не для такого сільгоспвиробника. Втім, вони і фермерові здебільшого не по плечу, оскільки немає достатньо майна під заставу. От і мусить у своїх сподіваннях покладатися на ласку Божу та милість владців, про що я і подумав, ставши випадковим свідком того, як фермер із Пустомит Віктор Нікитюк відправляв прохального листа віце-прем’єр-міністрові України Анатолію Кінаху. А, зрештою, навіть і для найпотужнішого з вигляду крупнотоварного сільгосппідприємства позики можуть перетворитися на «боргову яму», видертися з якої непросто. Недавно поцікавився принагідно фінансовим станом ПОСП імені Івана Франка, котре в Горохівському районі дехто вважає найбагатшим, і від його директора Василя Тарарая почув стільки нарікань на тяжку скруту, що, як один мій знайомий казав, схотілось «останню троячку з кишені вийняти і віддати», бо чогось подібного ніколи не чув ні від керівників крупнотоварних тутешніх сільгосппідприємств Андрія Турака чи Михайла Трачевського, ні від знайомих мені фермерів та одноосібників. Різниця ж між ними в тім, що перший, як з’ясувалося, «набрався позик», а останні про пільгові позики можуть хіба що мріяти. Що перший донедавна почувався пригрітим «кучмівською» владою і «французьким» її чиновництвом, а другі, змагаючись із злочинною бездіяльністю тої влади в аграрному, зокрема, секторі або мовчки переносячи наслідки тої бездіяльності, мусили в усьому покладатися виключно на себе. Тим часом декотрі комерційні банки, а в нашій області — найперше «ПриватБанк», неабияк полюбляють устами своїх керівників розповідати про ту величезну допомогу, що її начебто надають сільгоспвиробникам тим же пільговим кредитуванням. Що це не рекламний трюк, а правда, і спробував я з’ясувати в управлінні сільського господарства та продовольства Горохівської райдержадміністрації, розмовляючи з керівниками двох його відділів та держінспектором якості і формування ресурсів сільгосппродукції. Але щойно розкрив, як то кажуть, рота, і від Івана Собця почув категоричне: «У Горохівському районі жоден сільгоспвиробник пільгового кредиту під виробництво сільгосппродукції від ПриватБанку ще не одержував». А Володимир Миколайчук, коли зайшла мова про кредити для сільгоспвиробників, розповів про випадок, що виплив на одній із недавніх нарад, де про ті ж кредити хтось запитав у директора Горохівського відділення ПриватБанку Анатолія Давидовського. Не маючи, очевидно, чогось конкретнішого у відповідь, Анатолій Федорович повів мову про допомогу, яку надає банк населенню, кредитуючи купівлю меблів та побутової техніки. Останнє і змусило присутнього на тій нараді голову ПОСП «Русь» Романа Притолюка вибухнути гнівною реплікою. Мовляв, «тільки й дивитесь, як нажитись». Та й що не кажи, а капітал більшості нинішніх наших банків вигулькнув дивним чином таки з економічної нашої руїни. Ситуація ж, у якій опинився з-поміж інших сільгоспвиробників господар-одноосібник, мимоволі підштовхує до думки, що держава від нього просто відреклася. Свідомо загнавши усеньку діяльність таких господарів у «тінь», вона насамперед забезпечила собі змогу впритул «не бачити» виробничих їхніх проблем. А ще — власну неувагу до соціальних потреб цілої верстви сільгоспвиробників виправдовувати тим, що, як трапилось у цьому зв’язку почути, вони не платять ніяких податків. Окрім хіба що податку за землю, від якого, в свою чергу, у нас звільнені пенсіонери. Але хіба ж то не обов’язок держави створити відповідне правове поле і в законодавчому порядку забезпечити одноосібникам можливість не тішити себе сумнівними вигодами від «тіньового» свого життя та праці, а почуватися рівним як крупнотоварному виробникові, так і фермерові? Той же, хто сьогодні «рятує село», захищаючи селянина від деяких податків, заганяє його, на думку завідуючої фінансовим відділом Горохівської райдержадміністрації Марії Ковальчук, у ще більшу скруту, позбавляючи насамперед права на соціальні виплати. Та попри все число одноосібників ближчим часом буде, очевидно, зростати. Першочергово саме за рахунок тих селян, котрі хочуть, працюючи, мати від своєї праці більше. Здається, тільки цим прагненням можна пояснити і той, за висловом Івана Собця, феномен, що сьогодні в селі Лемешів Горохівського району, де крупнотоварне сільгосппідприємство розпалось, немає жодного гектара необроблених і недоглянутих рільничих площ. Але не дивно, що і донині, за спостереженнями Володимира Миколайчука, селяни з відвертою ностальгією згадують рішення однієї із сесій Верховної Ради першого іще скликання, на якій пріоритети розвитку сільгоспвиробництва визначалися саме з огляду на потреби дрібного селянського господарства. На жаль, після того, як у Верховну Раду прийшли «рятівники села», про рішення тої сесії у владних наших верхах забули.
