У повітрі вже запахло майбутніми парламентськими виборами. І перше, що приходить на думку в зв’язку з цим: для всіх нас, журналістів, повинні послужити серйозним уроком минулі президентські вибори.
Треба визнати, що ми не витримали цього екзамену, в багатьох випадках йшли за течією, ставали співучасниками неправедних, неправомірних дій...
Степан САЧУК, заслужений журналіст України
У повітрі вже запахло майбутніми парламентськими виборами. І перше, що приходить на думку в зв’язку з цим: для всіх нас, журналістів, повинні послужити серйозним уроком минулі президентські вибори. Треба визнати, що ми не витримали цього екзамену, в багатьох випадках йшли за течією, ставали співучасниками неправедних, неправомірних дій.
Нас безсоромно експлуатували, використовували у своїх інтересах, гвалтували. Тепер ті, що зовсім пустилися берега, шукають виправдання. При бажанні його можна знайти, але це мала втіха, і не поверне тієї втрати довір’я до журналістів і засобів масової інформації, яка понесена в результаті зради принципам об’єктивної журналістики. Треба сказати відверто: це сталося не тільки тому, що журналісти були поставлені в умови жорсткого тиску й насилля, а ще більше тому, що часто фактично без опору зраджували своєму сумлінню, своїм принципам. Можливо, заспокоювали себе думкою, що вибори — все одно брудна справа, тут всі засоби підходять, аби платили гроші. Немало було й таких, що дуже охоче прислужували злочинній владі, виконували будь-які її вказівки, розраховуючи одержати на цьому солідні дивіденди. І тут з усією гостротою постає питання про морально-етичне обличчя журналістів, їх позицію і переконання. Про чесне виконання ними і ЗМІ свого громадянського покликання — нести людям правдиву, об’єктивну інформацію і представляти різні точки зору, забезпечувати плюралізм думок і тим самим допомагати виборцям розібратися у непростих перипетіях виборчої боротьби, у змаганні не тільки програм, а й всіляких технологій обману і маніпулювання громадською думкою. Нічим не можна виправдати нерозбірливого трубадурства, відвертого обману і підтасовок, продажного кілерства. Журналістом повинні керувати тільки закон, мораль і совість. Здається, всі сходяться на тому, що з приходом нової влади її стосунки із засобами масової інформації стали більш довірливими і демократичними, зникли горезвісні темники. Ми постійно чуємо запевнення про відкритість влади і свободу слова. Але цілковитої впевненості у тому, що відбулися, так би мовити, незворотні зміни, що інформаційна сфера будуватиметься за цивілізованими стандартами, ще нема. Поки що ми не одержуємо, наприклад, повної, самокритичної інформації про діяльність влади, природу тих помилок і проблем, які виникають, зокрема, останнім часом, і які аж ніяк не можна списати на погану спадщину. Натомість є яскраво виражена турбота про свій імідж, перебільшені оцінки зробленого. Це особливо проявилося при підбитті підсумків роботи за перших сто днів. Щедро і нерозбірливо, мало не всім підряд роздаються відмінні оцінки. Чиновники оцінюють, як правило, самі себе, а краще, щоб це робили люди. Чи не зарано у нас виявилось так багато відмінників? Це загрожує негативними наслідками, особливо, коли такий підхід переноситься на місця, де, як відомо, немало непрофесіоналів, випадкових людей, відвертих пристосуванців. Так, темників зараз немає, але є рекомендації, поради, що і як треба писати, застереження не займатися так званим критиканством, дрібними недоладностями, підкилимними розборками, виясненням стосунків і т.п., бо це, мовляв, дискредитує нову владу. А з цього, як відомо, починається тиск на ЗМІ. Немало проявів нетерпимості нової влади до критики, до альтернативної точки зору, що засвідчує і нестримана реакція Президента на питання, які йому не сподобалися, під час останньої прес-конференції, і інші моменти. Я б сказав, що в пресі, по радіо і на телебаченні не представлена належно опозиція. І це теж небажаний симптом, який певною мірою нагадує те, що ми мали, тільки у перевернутому, так би мовити, вигляді. Не варто забувати вистражданих уроків недалекого минулого. Думаю, однозначно можна зробити висновок, що на безхмарні, безпроблемні стосунки з владою, а тим більше на прості взаємини із партіями, які братимуть участь у наступних виборах, сподіватися не доводиться. Влада завжди намагається впливати на засоби масової інформації, використовувати їх у своїх цілях. Мабуть, не позбудемося ми і адмінресурсу на наступних виборах. Є провладна партія, яка захоче зміцнити свої позиції в парламенті, її організації в центрі і на місцях очолюють високі владні функціонери — буде задіяний і адмінресурс. Так що право на вільне вираження своїх думок, на свободу слова не впаде само собою, як манна небесна. За нього потрібно боротися. Треба проявляти і принциповість, і сміливість, виробляти, так би мовити, імунітет до порушень правових і моральних норм, виховувати в собі високу журналістську культуру. Кажуть, що бідні засоби масової інформації та журналісти не можуть бути вільними, незалежними. Їх, як правило, легко купити. На жаль, так воно нерідко і буває. Але не менш “успішно” продаються і багаті. Це вже, так би мовити, хто на що здатний. Я знаю немало прикладів, коли журналісти, працюючи на одного кандидата чи партію, пристрасно агітуючи за них, раптом переходили в табір суперників, побачивши, що це більш вигідний варіант. І що ж? У грошовому вимірі, вони, можливо, виграли, але програли у більшому — в авторитеті своєму і свого колективу. Дуже погано, що під час виборчої кампанії журналісти ЗМІ займають різні позиції, розходяться по різних політичних барикадах. Як правило, нема у нас спільних засад, загальних правил гри, ми не проводимо спільних акцій, нема корпоративної солідарності, а це послаблює нас всіх, робить більш вразливими і перед владою, і перед різними політичними силами. А до цього ще додається відсутність надійного правового захисту і те, що на виборах стараються обмежити конституційні права журналістів і ЗМІ на свободу слова і їх участь у виборчому процесі. Такі дивні обмеження були встановлені законом на президентських виборах, зокрема для державних і комунальних ЗМІ. Ми у “Волині” цю ситуацію добре відчули на собі, переживши за короткий строк дві нахабні атаки на газету, причому і за старої, і за нової влади — з протилежних політичних таборів. Першу — з боку прибічників Януковича, які, використовуючи згадані законодавчі обмеження, вимагали припинити випуск газети за агітацію проти їхнього кандидата і притягнути головного редактора до юридичної відповідальності за заклики до антидержавних дій. А другу атаку повели вже “демократи”, прихильники нової влади — члени місцевої організації КУНу і їхній голова Максимович. Їх звинувачення були, як не дивно, діаметрально протилежні — що газета односторонньо агітувала за Януковича і паплюжила Ющенка. Звинувачення надумані і безглузді, але їх висували із люстраційним запалом. Як бачимо, хоч атаки на свободу слова виходили з різних політичних таборів, але їх методи і засоби подібні, як і мотиви цих дій. Як не прикро, в цих ситуаціях знайшлися засоби масової інформації і колеги-журналісти, які підтримали ініціаторів цих грубих випадів проти свободи слова, надали їм свої трибуни для зведення рахунків і для паплюження працівників “Волині”. Це, зокрема, газета “Віче”, телекомпанія “Аверс”, яка вважає себе незалежною, і навіть борець за справедливість Микола Панасюк з його “вільною думкою”. Гроші , виявляється, не пахнуть і все можуть зробити. Але я хочу із вдячністю сказати, що ми відчули в трудні часи і підтримку. Головні редактори “Вісника”, “Волинських губернських відомостей”, “Луцького замку” Євген Хотимчук, Галина Федоренко, Феодосій Мандзюк та інші рішуче виступили на захист “Волині”, відкрито заявили про свою солідарність з нами. От якби ми всі, завжди і в усьому так організовано діяли, проявляли корпоративну солідарність у відстоюванні своїх прав, своїх головних цінностей — наскільки б ми сильнішими були і виграли в очах своїх прихильників, всіх людей. Хочу висловити вдячність і голові облдержадміністрації Володимиру Бондару та голові обласної ради Василю Дмитруку за підтримку газети. Повіяли вітри серйозних реформ у ЗМІ, має відбутися їх роздержавлення. Поки йдуть розмови про це і розробляються програми, запорізький губернатор, наш колишній колега-журналіст Юрій Артеменко вже пішов на рішучий практичний крок, заявивши про те, що облдержадміністрація вийде із співзасновників обласної газети “Запорізька правда”. Мужній, треба сказати, крок напередодні виборів. У нас ми бачимо дещо інше — під егідою облдержадміністрації за бюджетні кошти створюється нова газета. Нібито з найкращими намірами розширити гласність і відкритість для влади, але під вибори. Разом з тим виношується план ліквідації районних газет. Чи не зарано їх списувати? Реформи в цій сфері потрібні, але такі справи вирішуються дуже обережно і продумано, рубати з плеча тут не можна. Тим більше, що в районах є немало творчих колективів, які здатні робити хороші газети. Звичайно, для кардинальних змін в напрямку справжньої свободи слова і незалежності засобів масової інформації потрібне якісно нове політичне середовище, громадянське суспільство із системою дійових впливів, стримувань і противаг. Поки в нас нема належного попиту на чесну, правдиву інформацію, поки люди не вимагають такої, а купують брехливі або політично заангажовані газети, поки ЗМІ фінансово не самодостатні, існує небезпека і після роздержавлення потрапити в залежність — якщо не від влади, то від багатих дядь і грошових мішків, що нічим не краще. Ще нема роздержавлення, а вже почалось, кажуть, полювання на газети з боку різних сил і кланів, щоб прибрати їх до своїх рук. А на закінчення хочу сказати: ми ж хочемо бути вільними і незалежними? То наберімося гонору та сміливості — і будьмо такими. Треба повірити, що ми того варті. І тоді нас будуть поважати, цінувати, читати і слухати.
